— Не розумію, — сказав Максим сердито.
Тоді вусань поволі обернув до нього біле обличчя, зиркнув мовби наскрізь, поволі, нарізно поставив якесь запитання і раптом спритно вихопив з ціпка довгого блискучого ножа з вузьким лезом. Максим навіть розгубився. Не знаючи, що сказати і як реагувати, він узяв зі столу виделку й повертів її у пальцях. Це вплинуло на вусаня несподівано. Він м’яко, не встаючи, відскочив, звалив стілець, безглуздо присів, виставив перед себе свій ніж, вуса його відстовбурчилися, і оголилися жовті довгі зуби. Крихкотіла жінка за бар’єром оглушливо заверещала. Максим від несподіванки підстрибнув. Вусань раптом опинився зовсім поруч, але тої ж миті звідкілясь з’явилася Рада і стала між ним і Максимом й заходилася голосно й дзвінко кричати. — спершу на вусаня, відтак, обернувшись, на Максима. Максим нічогісінько не розумів, а вусань, неприємно ошкіряючись, взяв свій ціпок, заховав у нього ніж і спокійно попрямував до виходу.
У дверях він обернувся, зронив кілька неголосних слів і зник.
Рада, бліда, з тремтячими губами, підняла звалений стілець, витерла серветкою пролиту на стіл коричневу рідину, забрала брудний посуд, віднесла, повернулася і щось сказала Максимові. Максим відповів «так», але це не допомогло. Рада повторила те ж саме, і голос у неї був роздратований, хоча Максим відчував, що вона не стільки розгнівана, скільки налякана.
«Ні», — сказав Максим, і враз жінка за бар’єром жахливо загорлала, затрясла щоками, і тоді Максим нарешті признався: «Не розумію».
Жінка вискочила з-за бар’єра, ані на мить не припиняючи кричати, підлетіла до Максима, стала перед ним, уперши руки в боки, і лементувала й далі, а потім вчепилася за його вдяганку і заходилася грубо нишпорити по кишенях. Приголомшений Максим не опирався. Він лише повторював: «Не треба», — і жалібно позиркував на Раду. Крихкотіла жінка штурхнула його в груди і, ніби дійшовши якогось страшного рішення, помчала назад до себе за бар’єр і там ухопила телефонний навушник.
— Фанк! — мовив Максим проникливо. — Фанк погано! Іти. Погано.
Потім усе якось несподівано розрядилося. Рада сказала щось крихкотілій жінці, та кинула навушник, поклекотіла ще трохи і заспокоїлася. Рада посадила Максима на попереднє місце, поставила перед ним нового кухля з пивом і, на його неймовірну втіху й полегшення, сіла поруч. Якийсь час усе було напрочуд добре. Рада ставила запитання, Максим, сяючи від задоволення, відповідав на них: «Не розумію», крихкотіла жінка бурчала на віддалі. Максим, посилювавшись, вибудував ще одну фразу й оголосив, що «дощ ходить масаракш погано туман». Рада зайшлася від сміху. А потім прийшла ще одна молоденька і доволі симпатична дівчина, привіталася з усіма, вони з Радою вийшли, і через деякий час Рада з’явилася вже без фартушка, у блискучому червоному плащі з відлогою і з великою картатою сумкою в руці.
— Ходімо, — сказала вона, і Максим підхопився.
Одначе відразу піти не вдалося. Крихкотіла жінка знову зірвалася на крик. Знову їй щось було не до шмиги, знову вона чогось вимагала. Цього разу вона розмахувала пером і якимсь папірцем. Деякий час Рада сперечалася з нею, та підійшла друга дівчина і стала на бік жінки. Йшлося про щось очевидне, і Рада врешті-решт поступилася. Тоді вони усі втрьох причепилися до Максима. Спершу вони по черзі і хором ставили одне й те саме запитання, якого Максим, природно, не розумів. Він лише розводив руками. Потім Рада наказала усім замовкнути, злегенька торкнулася Максимових грудей і запитала:
— Мак Сим?
— Максим, — поправив він.
— Мак? Сим?
— Максим. Мак — не треба. Сим — не треба. Максим.
Тоді Рада приставила палець до свого носика і мовила:
— Рада Гаал. Максим…
Максим збагнув нарешті, що їм для чогось знадобилося його прізвище, — це було дивно, але набагато дужче його здивувало інше.
— Гаал? — проказав він. — Гай Гаал?
Запанувала тиша. Усі були вражені.
— Гай Гаал, — повторив Максим зраділо. — Гай хороший.
Здійнявся галас. Усі жінки говорили разом. Рада термосила Максима і щось запитувала. Видно було, що її страшенно цікавить, звідки Максим знає Гая. Гай, Гай, Гай — лунало у потоці незрозумілих слів. Питання про прізвище Максима забулося.
— Масаракш! — озвалася нарешті крихкотіла жінка і зареготала, і дівчата також засміялися, і Рада вручила Максимові свою картату сумку, взяла його під руку, і вони вийшли під дощ.