— Ви пам’ятаєте місце, де зійшли ті двоє?
— Аякже.
— Збирайтесь. Поїдемо зі мною.
Подзвонив на Перегонівку, сказав черговому міліціонеру:
— О восьмій сорок п’ять на товарному поїзді у напрямку Вузлової виїхав небезпечний грабіжник. Вище середнього зросту, у новому сірому демісезонному пальті. При собі має коричневий чемодан. Передайте по лінії: вжити заходів до розшуку.
Біля роздоріжжя зупинилися. З машини вийшли: Смоляк, Кичатий і Дробот з Берізкою.
— Тут я зупинився, — пояснив шофер, — а вони стояли отут.
— Вивчайте обстановку і пустіть собаку, — звернувся Смоляк до Дробота.
Та Дроботові не треба було нагадувати. Він уважно оглянув місцевість, виявив свіжі відбитки на стерні.
— Ось знайомий слід із стоптаним каблуком! — Відпустивши повідець, наказав Берізці: — Слід!
За Дроботом поспішили Смоляк і Кичатий.
Вівчарка привела на торішнє токовище, де в купі перепрілої соломи було знайдено два нові коричневі чемодани.
Берізка обнюхала знахідку і повела Дробота до села.
— Залишайтеся тут, — гукнув Смоляк Михайлові. — Удавайте, що прибираєте тік, а ми повернемось.
Люди на вулиці здивовано перемовлялись, бачачи, як левадою до села поспішала вівчарка, а слідом за нею два міліціонери. І — прямісінько у двір до Прокуди.
Берізка стала передніми лапами на двері і сердито загавкала. Дробот підібрав повідець, стримуючи її за нашийник, і відчинив двері.
З постелі сплигнув син Прокуди і дико заверещав:
— Не треба, не треба! Заберіть собаку, я все розкажу!
— Хто був з тобою?
— Володька Гусаченко і Нік.
— Де вони?
— Нік у Перегонівці пересів на поїзд, а Гусаченко тут.