Фатальна дама й справді вдягнена для виходу. Гарний темно-синій костюм з ґудзиками, що імітують античні монети. Шик і запах «Шанеля» або чогось іншого закордонного.
— Ніякого арешту немає, — кажу я добродушно, заходячи в кімнату. — Просто формальність. І це стопроцентно на вашу користь: утратите десять хвилин зараз, аби не втрачати завтра дві години на те, щоб іти в управління.
Дора оцінює мою добродушність і робить милу усмішку:
— Ви дуже люб'язний. Заходьте.
Саме це я й роблю. Кімната не дуже велика й умебльована зі смаком. Нова спальня з червоного й білого дерева з велетенським гардеробом, що займає половину приміщення. Скатертини іі серветочки зі штучного шовку всіх барв веселки, плюс іще якісь кольори, не властиві цьому атмосферному явищу. На столі — фотознімок у бамбуковій рамці. На знімку — літній чоловік з повними щоками, неначе він готується надувати повітряну кулю.
— Ваш батько? — кидаю, недбало показуючи на знімок. — Ви схожі.
— Ні, мій чоловік, — зніяковіло відказує Дора.
— Ох, ці нерівні шлюби!.. А втім, якщо не секрет, навіщо ви вийшли заміж? Щоб одержати оцю велетенську шафу чи заради софійської прописки?
— Ви зовсім не люб'язні, — сердито закопилює губу молода жінка. — Я помилилась. Мабуть, я дуже наївна. Завжди помиляюсь.
— Як — завжди? Невже з Баєвим теж?
Вона хвильку мовчить. Потім знову всміхається.
— Чи дозволите мені викурити цигарку?
— Я тільки-но хотів просити вас про те саме… — галантно зауважую і з готовністю виймаю пачку. Пригощати гарну жінку й дозволяти лікареві вибирати найм'якші цигарки — це не одне й те саме.
Дора театрально тримає цигарку між пальцями, випускає цівку диму крізь напомаджені губи й високо закидає ногу на ногу.
— Звідки ви довідались про прописку?
— Звичайний здогад, — скромно відповідаю я і так само скромно дивлюсь на оголені коліна.
— Ви — небезпечна людина.
— Ви кажете це, переконані, що ви самі теж небезпечні, — посміхаюсь я, знову багатозначно поглядаючи на її ноги. — Та повернімось до справи. Які були стосунки між вашим чоловіком і Мариновим?
— Не блискучі. Але й не зовсім погані.
— Дехто іншої думки.
— Люди завжди перебільшують. Особливо такі, як оте базікало Катя.
— А в чому, на вашу думку, причина того, що ці стосунки були не зовсім… добрі?