А найголовніший з них багатозначно підморгував індикаторами і проголошував:
— Правильне виховання — добре. Неправильне виховання — погано. Гарні діти — правильно. Погані діти — неправильно.
Дівчаткам усе це, як видно, подобалось, і вони сміялися, торсаючи ніжками. Але ось одна з них попросила робота, який малював картинки:
— А тепер розкажи казку.
— Казку? — перепитав робот, пригадуючи це слово. — Так, так… Жив-був А-Перший зі своєю старою…
— Якщо жив, значить, був, — глибокодумно зауважив один з роботів. — Добре.
— Для чого роботу стара? — обурився другий. — Це неправильно. Не-пе-да-го-гіч-но.
— Стара, старенька, старушенція, стара карга, стара конструкція, баба-яга, — хвастав своєю ерудицією третій, з викликом поглядаючи на четвертого.
Четвертий, очевидно, не міг похвалитися такою пам’яттю. Не знайшовши аргументів, він чимдуж торохнув по голові ерудита, і той на деякий час замовк, а потім тільки й міг прошепелявити:
— Штар… Штар… Штар… Баб…
П’ятий з обуренням щось говорив найголовнішому, показуючи клешнею на хулігана, а найголовніший незворушно тягнув своє:
— Правильне виховання — добре. Неправильне виховання — погано.
— Ну, нічого страшного для життя хворого і дітей поки що не бачу, — сказав я Петрові Іллічу. — Поїхали на будівництво до І-П’ятнадцятого. Можливо, він усе пояснить.
— Вимкнути всіх — і справі кінець, — наполягав Петро Ілліч.
— А потім скільки часу піде на наладку! — заперечив я, рішуче направляючись до автовопа. Услід нам неслось:
— Швидше! Жвавіше!
Наш автовоп зупинився біля семафора, поряд з яким стояв шпалоукладач останньої конструкції. Цей робот ритмічно розмахував клешнями і проголошував:
— Грунт мерзлий. Відтавання робити! Не робити! Перетворити семафор на шпалу!
— Як швидко дієш? — запитав я.
— Нормально, — бадьоро доповів він. — Призначений верховним головою комвиху, головкерівником усіх, хто семафорить і сифонить!
— Хто тебе призначив?
- І-П’ятнадцятий.