— Накази не обговорюються, тому що не підлягають обговоренню, — поблажливо пояснив він. — І раджу вам не забувати свого місця. Ясно?
— Ой, спасибі вам, начальнику центру! — вигукнув я. Це було щиро, адже він допоміг розв’язати складне завдання.
— Дозволив? — зрадів Роман, забачивши мене.
Я обернувся. Вигляд мій був такий незвичайний, що він про всяк випадок відступив.
— Мені вже не треба жити тут, — сказав я. — Діагноз поставлено. І я можу назвати хворобу координатора.
Він підскочив до мене, боляче стиснув руку над ліктем.
— Справа не в машині, а в посаді, яку вона займає, - сказав я. — Ми ставили перед бідолахою все більші завдання, все ускладнювали її. І ускладнили до того, що вона вже перестала бути тільки машиною. Вона набула якостей розумної істоти, в якійсь мірі наблизилась до людини…
Романове обличчя розчаровано витягнулось. «Ну, то й що?» — ніби говорив він. Проте я знав, що за хвилину-другу, коли він дослухає мене, вираз обличчя зміниться.
- І разом із перевагами в машини з’явилися специфічно людські слабкості. А ми й далі розширяли її повноваження. Вона відчула себе диктатором. А тут ще… До речі, як вона називалася раніше?
— Ніяк. Мала шифр, як і решта машин. МДК-3078 — машина для координації, серія три, номер нуль сімдесят вісім. А потім один жартівник назвав її…
— Так от, цього жартівника я оштрафую на суму збитків від простою координатора!
Нарешті на його обличчі з’явився очікуваний вираз. Похитуючи головою, Роман сказав:
— Отже, я ніколи не матиму ні зарплати, ні пенсії…
Щоки Петра Ілліча покрились плямами.
— Швидше, лікарю! — благав він і тягнув мене за руку.
— У чому справа?
Він увібгав мене в кабіну, прихиливши мою голову аж до колін, усівся поряд і важко засопів. Нарешті, коли моє терпіння вже вичерпувалося, Петро Ілліч сказав:
— Роботи-дорожники… Уф… зіпсувались…
— Всі разом? — запитав я, підозріло дивлячись на Петра Ілліча і згадуючи, що до комкомробу (комітет по комплектуванню роботів) він був актором.
— Уявіть… уф… штук двадцять… уф… і знаменитий І-П’ятнадцятий також. Організували якийсь компризроз… Уф… Головний інженер будівництва захворів. Своїм заступником тимчасово призначив І-П’ятнадцятого. Роботи, які входять до цього компризрозу, доглядають хворого, навіть пробують лікувати, готують йому їжу, бавлять дітей…
— Що ж тут поганого?
Він загадково посміхнувся: