— Повинні наступати. Будемо наступати!
Священик кивнув головою.
— Дайте йому спокій,— мовив майор.— Він хороша людина.
— Та й однаково нічого він із цим не зарадить,— сказав капітан.
Ми всі підвелись і пішли від столу.
Уранці мене збудила батарея в сусідньому саду, і, побачивши, що у вікно вже світить сонце, я встав з ліжка. Тоді підійшов до вікна й виглянув надвір. Посипані жорствою доріжки були вогкі, трава припала росою. Батарея пальнула ще двічі, й за кожним разом повітря стрясалося, наче від вибуху, аж бряжчали шибки й хляпали поли моєї піжами. Гармат я не бачив, але вони, як видно, стріляли просто понад нами. То було не вельми приємне сусідство, і втішало лиш те, що гармати не дуже важкі. Виглядаючи з вікна у садок, я почув гуркіт ваговоза, що зрушив з місця й поїхав дорогою. Я одягнувся, зійшов униз, випив у кухні кави й подався надвір до гаража.
Під довгим піддашшям стояли, вишикувані в ряд, десять машин. То були незграбні, тупорилі санітарні карети, збудовані на зразок меблевих фургонів і пофарбовані в сірий колір. Одна машина стояла серед двору, й коло неї порались механіки. Ще три були в горах, на перев'язних постах.
— А що, цю батарею теж обстрілюють? — запитав я одного з механіків.
— Ні, signor tenente. Її прикриває пагорб.
— Ну, а як воно взагалі?
— Та незле. Тільки оця машина негодяща, а решта всі на ходу.— Він облишив роботу й усміхнувся.— Ви були у відпустці?
— Так.
Він витер руки об светр і гмукнув.
— Добре провели час?
Інші механіки теж усі загмукали.
— Чудово,— відказав я.— А що негаразд із цією машиною?
— Геть негодяща. То те, то те.
— А тепер що?
— Міняємо кільця на поршнях.
Залишивши їх біля машини, якій відкритий мотор та розкладені на робочих козлах частини надавали сплюндрованого й осиротілого вигляду, я пішов до піддашшя й оглянув по черзі решту машин. Вони були більш-менш чисті, декотрі щойно вимиті, інші припорошені пилом. Я уважно обдивився шини, шукаючи порізів чи пошкоджень від каміння. Все було начебто гаразд. Як видно, то нічого не важило, чи є я тут і наглядаю за всім сам, чи ні. А я гадав собі, що й стан машин, і постачання їх усім потрібним, і добре налагоджена евакуація поранених і хворих з перев'язних постів, вивезення їх на евакуаційний пункт, а потім і розподіл по госпіталях, зазначених у їхніх паперах, великою мірою залежить від мене самого. Аж виявляється, геть однаково, чи то я тут, чи мене немає.
— Були якісь труднощі із запасними частинами? — спитав я старшину механіків.
— Ні, signor tenente.