— Усі розумні люди — атеїсти, — мовив майор.— Я і в масонство не вірю.
— А от я вірю в масонство, — сказав лейтенант. — То благородна спілка.
Хтось увійшов, і, коли відчинилися двері, я побачив, як надворі падає сніг.
— Тепер, як випав сніг, наступу більш не буде,— мовив я.
— Звісно, що ні,— сказав майор.— Вам слід би взяти відпустку. Поїхати до Рима, Неаполя, Сіцілії...
— Йому треба відвідати Амальфі, — сказав лейтенант. — Я дам вам листа до моїх старих в Амальфі. Вони вас приймуть, як сина.
— Нехай їде до Палермо.
— Йому б поїхати на Капрі.
— Я хотів би, щоб ви побачили Абруцці й навідали моїх родичів у Капракотті,— обізвався священик.
— Ви тільки послухайте його! Абруцці! Та там же ще більше снігу, ніж тут. Навіщо йому бачити тих селюків! Нехай їде до осередків культури й цивілізації.
— Йому треба гарних дівчаток. Я дам вам кілька адрес у Неаполі. Прегарні молоденькі дівчатка — і всі під крильцем у матусь. Ха-ха-ха! — Капітан розтулив долоню, задерши великого пальця й розчепіривши решту, як ото роблять, коли показують живі тіні. На стіну впала тінь його руки. Він знову заговорив каліченою мовою: — Ви туди — отакий,— і показав на великий палець,— а назад — отакий,— торкнувсь мізинця.
Всі засміялися.
— Дивіться,— мовив капітан і знову випростав долоню. Знову полум'я свічки відкинуло на стіну обриси його руки. Він почав із задертого великого пальця і назвав по черзі всі п'ять: sotto-tenente (великий), tenente (вказівний), capitano (середній), maggiore (підмізинний), tenente-colonelo (мізинець).— Ви туди — sotto-tenente! Ви назад — tenente-colonelo!
Всі за столом сміялися. Капітанова гра на пальцях неабияк потішила їх. А він подивився на священика й гукнув:
— Кожна ніч священик п'ять на один!
Усі знову засміялись.
— Не гаючись їдьте у відпустку,— сказав майор.
— Хотів би й я поїхати з вами і все вам показати,— докинув лейтенант.
— А коли вертатиметеся, привезіть грамофон.
— Привезіть гарних оперних платівок.
— Привезіть Карузо.
— Не треба Карузо. Він горлає.