—Що вночі їдуть, то мені не дивно, — озвався
Мацько,— бо вдень спека, але чому вони заїжджають до корчми, коли тут недалечко монастир? Потім звернувся до Збишка:
—Рідна сестра красуні Рингалли, розумієш? А Збишко відповів:
—І мазовецьких панянок багато з нею має бути, ого!
Тимчасом у дверях з'явилась княгиня — пані середніх літ, з усміхненим обличчям, вбрана в червоний плащ і зелену вузьку сукню, підперезану золотим поясом, низько застебнутим великою пряжкою. За нею йшли придворні панни, декотрі дорослі вже, декотрі ще підлітки, в рожевих і лілових віночках на головах, більшість з лютнями в руках. Були й такі, що несли цілі жмути свіжих квітів, видно, назбираних по дорозі. В кімнату набилось повно людей,— за паннами з'явилося ще кілька придворних та юних слуг. Увійшли всі бадьорі, з веселими обличчями, голосно розмовляючи або приспівуючи, немов сп'янілі від погожої ночі та ясного місячного світла. Поміж придворними було два піснярі — один з лютнею, другий з гуслями при поясі. Одна з дівчат, ще молоденька, може, дванадцятилітня, несла за княгинею невеличку лютню, прикрашену мідними цвяшками.
Слава Ісусу Христу!— привіталась княгиня, ставши серед кімнати.
На віки вічні, амінь! — відповіли присутні, низько кланяючись.
—А де господар?
Німець, почувши, що його кличуть, вийшов наперед і, за німецьким звичаєм, став навколішки.
—Ми тут зупинимось відпочити та підживитись, — сказала княгиня. —Швиденько приготуй усе, бо ми голодні.
Городяни на той час уже вийшли, а тепер і два місцеві шляхтичі та Мацько з Богданця і молодий Збишко вдруге вклонились і хотіли було вийти, щоб не заважати дворові.
Але княгиня затримала їх.
—Ви, шляхтичі, нам не заважатимете! Познайомтеся з придворними. Звідки вас бог провадить?
Вони одразу почали називати один одному свої імена, герби, бойові кличі та села, по яких писалися. Княгиня, почувши від Мацька, звідки він повертається, ляснула в долоні і сказала:
Оце пощастило! Розкажіть же про Вільну, про мого брата й сестру. Чи приїде князь Вітольд до королеви на родини й хрестини?
Хотів би, та не знаю, чи зможе; через те він заздалегідь послав з ксьондзами та боярами в подарунок королеві срібну колиску. А при тій колисці й ми ось з небожем приїхали, оберігали її в дорозі.
То колиска тут? Хотіла б її побачити. І вся срібна?
Вся срібна, але її тут нема. Повезли її до Кракова.
— А що ж ви в Тинці робите?
Ми тут заїхали до монастирського прокуратора, нашого родича, щоб віддати на схов достойним ченцям те, що здобули на війні та що нам подарував князь.
То бог вам допоміг. А добра здобич? Але розкажіть, чому ж брат не певний, що приїде?
—Бо в похід на татар готується.