Крадькома пробираюсь назад у хату і лягаю спати. І сниться мені, що я біжу, лину, лечу в повітрі з ножиком, а місяць дивиться на мене і каже: "Ловіть, хапайте його, він злодій! Зло-о-дій!"
Довгий-предовгий сон! Важкий-преважкий сон! В мені палає вогонь. Гуде в голові. Все, що бачу — червоне, як кров. Палаючі різки вогню катують моє тіло, а я борсаюсь у крові. Навколо мене звиваються гадюки і плазуни, вони роззявляють пащі і хочуть мене проглинути... Просто над вухом, чую, сурмлять, як у судний день: Ту! Ту-ту! Ту-ту-ту! А хтось один стоїть наді мною і вголос кричить, приспівуючи в такт сурмі: "Лупцюйте його! Лупцюйте його! Лупцюйте його! Він злоо-дій!!!" А сам я кричу: "Рятуйте, заберіть від мене місяць! Віддайте йому ножик! Чого ви мучите бідолашного Берела? Він не винен — це я зло-о-дій! Зло-о-о-дій!.." А далі не пам'ятаю нічого.
Розплющую одне око і друге око... Де я? Здається, на ліжку. Що я тут роблю? Хто сидить там на стільці, біля ліжка? Га! "Це ти, мамо? Мамо!.." Вона не чує!.. "Мамо! Мамо! Ма-а-а-мо!!." Що це означає? Мені здається, що я кричу на все горло!.. Цитьте! Прислухаюсь — невже вона плаче? Вона плаче нишком. Ще я бачу тата з його жовтим, хворобливим обличчям. Він сидить над книгою і шепоче щось стиха, кашляє, зітхає, крекче... Очевидно, я вже помер... Помер?.. Нараз почуваю, що мені стає світло в очах, легко в голові, легко в усьому тілі. У мене дзвенить в одному вусі, у другому вусі... Дзінннннь!!!
Я чхаю: "Апчхи!"
— На здоров'я! Живи довгі роки! Це добра прикмета! Щасти тобі доле! Благословенний будь, господи!
— Справді чхнув! Благословенний Всевишній!
— Ми маємо великого бога! Дитина, дасть бог, видужає!
— Нехай швидше покличуть сюди різничку Минцю: вона відшепче від лихого ока.
— Лікаря треба було б покликати, лікаря!
— Лікаря? Навіщо? Дурниці! "Він" — лікар! Всевишній — найкращий лікар.
— Розходьтеся, люди, розійдіться трохи! Тут страшенна духота! Бога ради, розходьтеся.
— А що? Я вам казав, що треба йому вилити віск, га? Хто мав рацію?
— Хвала богові! Хвала Всевишньому!.. Ой боже, боже, хай святиться ім'я його...
Навколо метушаться, всі дивляться на мене. Кожен підходить і мацає мені голову. Шепчуть наді мною, відшіптують від лихого ока, облизують лоба, спльовують і підгодовують: вливають у рот гарячий чай і тикають ложечки варення. Всі крутяться коло мене, оберігають мене, як зіницю ока. Годують мене курятиною і качатиною, як маленьку дитину, і не залишають самого. Біля мене ввесь час сидить мати і розказує мені щоразу з самого початку страшну історію, як мене підняли з землі майже мертвого, як я лежав два тижні підряд у пропасниці і тільки кумкав, як жаба, і безупинно марив про лупцювання і ножики... Були вже певні, що я помираю... А потім раптом я чхнув сім разів, просто з мертвих повернувся до життя...
— Тепер ми бачимо, якого маємо бога, благословенне будь його ім'я! — закінчує мати з сльозами на очах. — Тепер бачимо, що коли волаєш до нього, він прислухається до наших грішних благань, зважає на наші гіркі сльози... Багато, багато сліз ми пролили, я й тато, поки бог зглянувся... Ледве-ледве не втратили дитини, дай їй боже здоров'я. І через кого? Через що? Через якогось хлопчика Берела, що його бив до смерті вчитель у хедері. Коли ти прийшов з хедера, то вже був як мертвий, бодай матері всі твої болі! Це ж кат, розбійник, нехай його скарає владика небесний!.. Ні, дитино моя, коли ти видужаєш, ми вже тебе віддамо до іншого вчителя, не такого ката, не такого розбишаки, як отой "Мотл-душогуб", згорів би він!
Ця новина була мені страшенно приємна! Я схопив маму і почав цілувати:
— Люба, люба мамо!..
Тато підходить до мене повагом, кладе бліду холодну руку мені на лоба і каже мені лагідно, без будь-якого гніву:
— Ай, і перелякав же ти нас, паливодо ти, кхе-ге-ге! Так само і єврейський німець чи німецький єврей гер Герц Герценгерц з сигарою в зубах нахиляється своєю поголеною пикою над моїм ліжком, бере мене за щічку і каже по-німецькому:
— Гут, гут, здоровий, здоровий!
Через кілька тижнів після мого видужання тато мені каже:
— Ну, сину мій, тепер іди в хедер і викинь з голови ножики і всякі інші дурниці... Час уже стати людиною. Дасть бог, через три роки ти вже будеш повнолітнім, кхе-ге-ге!