Отже,
Це сталося років двадцять тому, коли Семен Полікарпович Забийворота, бригадир тракторної бригади, видавав заміж онуку свою, Любу.
Усе було у хазяйновитих Забийворіт, як у людей: і кабанчика закололи, і посаг приготували, і самогону вигнали. Ще й «казьонки» підкупили – для «городських», що на саморобну горілочку гидливо губи кривлять. І ансамбль у районному будинку побуту замовили.
Не те, щоб у селі не було своїх музик. Але для гармошки і бубна на весіллі місце і так знайдеться, а для танців і престижу – знадобився ансамбль. Свій ВІА (цікаво, чи знає тепер молодь, що означають ці літери) у клубі був. Але три роздовбані гітари, паяний–перепаяний підсилювач «Поділля» та саморобні барабани оптимізму не вселяли. Хлопці, які грали на тих унікальних інструментах, «знімали» слова англомовних пісень з нечітких магнітофонних записів українськими літерами: «Ам’йовінус, ам’йофайа, йо’дізайя!» — ще й на слух підбирали акорди. У школі, як на гріх, викладали тільки німецьку, і що воно за «йовінус», у селі достеменно не знав ніхто. А побутовики представили реєстр з чітким репертуаром, ще й завірили, що за потреби їхні музколективи можуть зіграти будь–яку пісню.
Сімейний тендерний комітет обрав музикантів з району.
У зазначені дату та час ті приїхали, виставили колонки, барабани «Аматі», підсилювачі «Біґ» та «Реґнет», підключили до них гітари «Мюзіма» та «Орфей–бас» з різними «квакушками» і дуже швидко все налаштували.
Один–єдиний пристрій був у них саморобним – ревербератор. З часів популярності гурту «Машина врємєні» модним стало прикрашати спів ефектом відлуння. Відтворити такий художній засіб міг лише недешевий пристрій – отой ревербератор.
Виділити на нього кошти головбух, дебетно–кредитна душа, навідріз відмовився: що з нього взяти – далека від мистецтва людина! Але далі творити без такої машинки хлопці були вже не спроможні.
Проявивши чудеса винахідливості, вони переобладнали серійний магнітофон «Маяк–202», підмонтувавши до нього ще з півдюжини відтворюючих магнітних головок, і пропускали через нього сигнал з мікрофона.
Виходило так: плівка проходила спочатку через записуючу головку, а потім, вже із записом, через кілька відтворюючих, які по черзі знімали сигнал і передавали його на підсилювач. Виходив бажаний ефект. А на вигляд був цей самопал – звичайним магнітофоном!
…Спочатку все йшло добре: «Ах, ета свадьба», «Зємля в іллюмінаторє», «Гляжусь в тєбя, как в зєркало», «Ярмаркі краскі» і навіть «Паромщік».
Гості вже підпили, молоді цілувалися все частіше, бо їх славили, наречену ще не крали, і час від часу дійство переривалося танцями. Раптом хтось замовив «мєдляк» «Машини врємєні».
Вокально–інструментальні музиканти швиденько підключили свій винахід до мікрофона та підсилювача і завели:
«Я раскрасіл свій дом–дом–дом
В самий празднічний цвєт–цвєт–цвєт:
Напісал я на домє свойом –ом–ом
Бесконєчний рассвєт–єт–єт»
Добряче напідпитку, пильний після прочитання у вчорашній газеті статті «Маки під фанеру» про музикантів–халтурників, що співають під фонограму, Семен Полікарпович Забийворота раптом встав перед ансамблем, замахав руками і щодуху заверещав: «Зупиніться!»
Музиканти слухняно замовкли.
Не зважаючи на те, що бобини з плівкою продовжували крутитись, а музики не було, дідусь нареченої викрив заїжджих трубадурів:
— Ви нас обманюєте! Ви тільки робите вигляд, що граєте і співаєте, а направду грає магнітофон!
— Діду, та ви що? Це спеціальний пристрій – ревербератор! Він відзвук робить!