— Так, я теж не боюся.
О, як би я хотів бути таким відважним, як Софія і Юнатан! А я був такий наляканий, що в мене всі думки вилетіли з голови.
— А про те, що робить Софія, і про її голубів, які переносять таємні звістки через гори, всі знають? — спитав я.
— Тільки ті, про кого ми певні, що на них можна покластися, — відповів Юнатан. — Та між ними виявився зрадник, і через нього може загинути все!
Очі його знов потемніли, і він похмуро сказав:
— Віоланта летіла з таємним листом від Софії, коли її підстрелено. Якщо той лист потрапить до рук Тенгіла, багато хто в Шипшиновій Долині буде рокований на смерть.
А я подумав: як це підло — підстрілити голуба, білого й невинного, навіть коли він летить із таємним листом.
Раптом я згадав, що лежить у нашій скрині. І спитав Юнатана, навіщо ми тримаємо ті таємні повідомлення у себе вдома, адже це небезпечно.
— Так, небезпечно, — відповів він. — Хоч іще небезпечніше тримати їх у Софії. Якби у Вишневу Долину прийшли Тенгілові розвідники, то найперше вони кинулися б шукати їх у неї, а не в її садівника.
Якраз і добре, пояснив Юнатан, що ніхто, крім Софії, не знає до пуття, хто він, власне, такий. Що він не тільки садівник, а й найближчий її помічник у боротьбі з Тенгілом.
— Софія сама так вирішила, — сказав Юнатан. — Вона хоче, щоб у Вишневій Долині про це ніхто більше не знав. Тому й ти повинен заприсягтися, що мовчатимеш доти, доки Софія оголосить про це сама.
Я заприсягнувся, що швидше помру, ніж зраджу комусь те, що сьогодні почув.
Ми поснідали в Софії, а тоді поїхали додому.
Того ранку не лише ми були в дорозі. Ще хтось вирушив із дому — ми зустріли його на стежці, тільки-но виїхали з Тюльпанового двору. Того рудобородого, як же його звати — здається, Губерт?
— Он як, ви були в Софії, — сказав він. — І що ж ви там робили?
— Пололи їй грядки, — відповів Юнатан, показуючи свої замащені пальці. — А ви їдете на полювання? — й собі спитав він, бо Губерт тримав перед собою в сідлі лука.
— Так, хочу вполювати кілька диких кролів, — відповів той.
Я згадав про наших кролів удома і зрадів, коли Губерт поїхав своєю дорогою, — краще його не бачити.
— А хто такий цей Губерт? — спитав я. —Він тобі подобається?
Юнатан хвильку подумав.
— У всій Вишневій Долині він найкраще стріляє з лука.
І більше нічого не сказав. Він підострожив коня, і ми поїхали далі.