Та поскільки «чорна вдова» великоднього ранку не вбила його, Рент вирішив уполювати щось, що могло б. «Мене прищепили проти кору та дифтерії, — казав він. — Гримуча змія — це просто моє щеплення від нудьги».
Ці гримучі змії, в половині випадків вони просто забували впорснути свою отруту. Згідно з книжками, каже Рент, гримучі зміїї, щитомордники — всі вони бояться тебе більше, ніж ти їх. Людська істота видає дуже багато тепла — ось що бачать гримучі змії. З’являється щось таке велике й гаряче, і все, що залишається змії, — це вищирити свої висячі ікла й — чмак! — устромити їх тобі в руку.
Ніщо так не розчаровувало Рента, як сухий укус. Біль є, а отрути нема. Щеплення без вакцини. Ці подвійні дірочки, що біжать його руками та обвивають його гомілки, — і ніяких червоних рубців. Сухі укуси.
Замість того щоб рибалити на річці, Рент виходив із заднього ґанку, йшов за діжку, в якій палять сміття, повз машинний ангар, у поля, орендовані під люцерну, — зрошувальна система «Рейн Бьорд» — шух-шух-шшшух! — стріли води просто в палюче сонце. За люцерною починалася межа з дикої маслини, з кудлатими шапками довгого сріблястого листя. За ним починалися цукрові буряки. За ними — знову межа. За нею — паркан із колючого дроту, повністю обліплений перекотиполем, що прагне увірватися досередини. Піймані котекси та гандони тріпочуть на вітру, повні міддлтонської крові та сперми.
Після того — ще одна межа. Минувши ці три межи від заднього ґанку в оселі Кейсі, ви опиняєтеся в пустелі. Рентові походи по звірині укуси — він називав їх «піти рибалити».
Айрін Кейсі: Червоні мурахи мали стати сигналом тривоги. Бастер завжди приходив додому з руками й ногами, геть укритими червоним сипом мурашиних укусів. Від цього болю більшість дітей мали ридати, але Рент ходив спокійно, ніби це була звичайна пітниця.
«Більшість моїх щеплень», — казав Рент.
Протягом усього дев’ятого класу Рент відпрохувався з гри у «вишибайли» проти дванадцятикласників через свіжий укус гримучої змії. Тоді як усіх нас чавили до бісової матері, Рент стягав спітнілу шкарпетку й показував тренеру розпухлу червону ступню. Дві дірочки-проколи сочилися прозорою рідиною, в якій можна було впізнати отруту.
Між собою ми називали це його щепленням проти гри у «вишибайли».
Для Рента біль був першою межею. Отрута — наступною. Хвороба була не більше ніж межею за ними всіма.
Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіяшза (ζ історика): «Чорна вдова» вбиває лише п’ять відсотків з тих, кого кусає. Протягом години після укусу нейротоксична речовина латротоксин поширюється лімфатичною системою жертви. Ваш живіт скорочується й перетворюється на жорстку пральну дошку з затверділих мускульних тканин. Можливо, ви нестримно пітнієте або так само нестримно блюєте.
Іншим поширеним симптомом є пріапізм. Це натуральні ліки від еректильної дисфункції. Рент ніколи не казав про це батькам, але того Великодня він уперше в житті зіткнувся з ерекцією. Секс і комашина отрута повністю злилися в його дитячій психіці.
Як то кажуть, не намагайтесь повторити в домашніх умовах, але в результаті член стояв годинами — за бажанням. Причому величезний, як важіль перемикання передач. Трохи глюконату кальцію — і все зменшувалося до норми.
Шериф Бейкон Карлайл (☼ ворог дитинства): Рент Кейсі завжди підсувався під укуси тільки для того, щоби піймати кайф. Отрута — просто ще один наркотик, який можна вжити. Ще один прихід. Як слуга закону я можу вам сказати, що запеклий наркоман не схожий на звичайних людей. До кінця цієї історії ви будете ох як шоковані тим, що Рент наробив, аби стати й бути наркоманом.
Боді Карлайл: І не запитуйте. Я ніколи так і не зрозумів цього потягу. Поки інші дітлахи нюхали бензин або клей для аеромоделей, Рент більшість літніх днів проводив на пузі в піску, поміж кущів шавлії. Більшість місцевих дітей тікали від реальності, натомість Рент намагався бути готовим до неї.
Ці брудні отвори під камінням, над ущелинами, в які він заглядав, ці місця, де він нічого не міг бачити, — це було майбутнє, якого всі ми так боялись. Після того як він засував руку в імлу і не помирав від цього, Ренту було вже не так страшно. Він закочував штанину й витягав ногу носком уперед. Він сидів посеред пустелі й запихав свою босу ногу в лігво койота — повільно, так, як люди пробують воду в купелі кінчиком великого пальця ноги. Чи, бува, не гаряча вона або, може, холодна. Тільки поглянути на Рента: обидві руки напруженими пальцями зарилися в пісок, очі щільно замружені, груди розперті одним глибоким, повним вдихом.
На дні цієї діри — скунс, єнот, койотиха з цуценятами або ж гримуча змія. Відчуття м’якого хутра або гладкої луски, тепле чи холодне на дотик, тоді — чвак! — хватка зубатих щелеп, і вся Рентова нога здригається. І Рент ніколи не витягав її так, як роблять інші, завдаючи собі ще гірших ран, поки зуби тримають намертво. Ні, Рент давав щелепам ослабити хватку. Може, ще раз міцно цапнути. Увігнатися поглибше. Відпустити. Занудьгувати. Потім — хвиля гарячого дихання біля його пальців. Чути, як під землею вологий язик злизує його кров.
Коли Рент витягав ногу з тієї діри, шкіра була прокушена й подерта, проте нога чисто вилизана від бруду. Його чиста шкіра сочилася — крап-крап-крап — чистою кров’ю. Його очі — самі тільки чорні зіниці — весь час відкриті, Рент стягає з себе другу туфлю та шкарпетку, закасує другу холошу та суне іншу оголену частину себе в темряву, щоби побачити, що може статися тепер.
Протягом усього літа Рентові пальці на руках і ногах були подерті, обведені кривавою смугою. З кожним ядучим укусом, із кожним маленьким вприском отрути Рент тренувався для чогось грандіозного. Щепився проти страху. Хоч би що було в майбутньому — жахлива робота, чи одруження, чи військова служба, — це була просто удосконалена модель койота, що жує твою ногу.
Ехо Лоуренс: Слухайте. Першого ж вечора, коли я зустріла Рента Кейсі, ми їли в італійській забігайлівці, а він каже: «Тебе ніколи не кусала змія?»
Він у куртці, тому я навіть не уявляю, як спотворені в нього руки.
Він продовжує шпиняти мене так, ніби це моя вада, кажучи: «Повірити не можу, що людина може прожити так довго й жодного разу не отримати залп від скунса».