Шериф Бейкон Карлайл: Тільки не треба робити з Чета Кейсі негідника за ті злочини, які скоїв його малий. Як на мене, коли ми народжуємося, то нікого не любимо. Любов — це вміння, якого треба вчитися. Як дресирують собак. Можливо, це дар, для якого ти або створений, або ні. Як мускули. І якщо ти не можеш навчитися любити кревних родичів, значить, не любитимеш нікого. Анікогісінько.
Боді Карлайл: Коли місіс Кейсі ложкою опустила в барвник перше яйце, усі ми вперше побачили таємні малюнки одне одного.
Вона поклала моє яйце на дерев’яну ложку і занурила в каструлю з відваром червоної капусти, що смердів оцтом і пердінням, — але назад витягла пофарбованим насиньо.
Кольору синього неба. Блакить, що залила яйце всюди, крім тих місць, де був віск, явила дерево з яблуками, дім, хмарку та сонечко в синьому небі. Мій дім, куди я хотів повернутися до того, як знову прийде містер Кейсі.
Опустивши своє яйце в каструлю з буряковим бульйоном, місіс Кейсі витягла його назад повністю червоним. Криваво-червоним. Червоним усюди, окрім довкружного примхливого візерунку з воскових ліній, заплутаного, наче павутиння або мереживні фіранки. Навіть не фіранки, а слова, письмо. Ажурне, ніби вірші у валентинках. Надто ажурне, щоб можна було прочитати.
Підчепивши на ложку Рентове яйце, його мама каже: «В який колір?»
«В зелений», — каже Рент.
«Значить, в зелений», — каже вона.
Коли яйце виринає, на ньому з’являються горизонтальні воскові лінії. Вертикальні лінії розкреслюють його на квадрати.
Рент торкається пальцем яйця. Торкається його вдруге. Він бере його з ложки, яку тримає мама. Взявшись за самий кінчик, Рент трохи занурює яйце в кастрюлю з відваром цибулі. З жовтою барвою.
Рент витягає яйце і тримає, напівзелене й напівжовте. Білі лінії воску ділять його, наче паралелі й меридіани — шкільний глобус.
«Який гарний ананас», — каже місіс Кейсі.
«І зовсім не ананас», — каже Рент.
Частково зелене, частково жовте яйце, розкреслене на маленькі квадратики білими лініями воску. Рент підіймає жовто-зелене яйце, взявши його двома пальцями за низ і верхівку, та каже: «Це осколкова граната МК-2».
Наповнена гранульованим тринітротолуолом, каже він. Дальність кидання — до 100 футів. З вибуховим радіусом до 33 футів та чавунним стаканом для шрапнелі. Радіус смертельного ураження — сім футів.
Рент кладе ручну гранату на рушничок, де вже сохнуть червоне яйце його мами та блакитне моє. І Рент, він каже: «Давайте наробимо їх побільше».
Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Якщо вірити Ренту, сад був володінням його мами. Газон — територією тата. Айрін визначала час за цвітінням рослин. Спершу крокуси, потім тюльпани, незабудки, нагідки, ротики, троянди, лілійники, рудбекії та соняхи. Шпинат, потім редиска, латук і рання морква. Для Честера Кейсі один тиждень — це був час, за який треба підстригати газон. Година — час, за який треба пересунути поливалку. Усі ми живемо за різними годинниками та календарями.
Одного Великодня, розповідав Рент, мама сховала яйця серед тюльпанів та трояндових кущів. Вона дала йому кошик і сказала: «Щасливого полювання, Бадді».
У Рента й досі є шрам на руці, там, де його вкусив павук.
Боді Карлайл: Великодній ранок, Рент сягає рукою під квітку чи кущ — і відсмикується назад. Рентові очі стають — шмяк! — великі та вирячені, втупившись у павука, що повис на тильній стороні Рентової долоні. Він струшує мерзоту геть, але під ним уже почали червоніти й набрякати крапочки укусу. Темно-червоні жилки зміїлися вгору, розгалужуючись від болючих, пекучих відмітин.
Рент у сльозах біжить назад до кухні, відставивши вкушену руку, пальці на ній вже роздулися й стали великими й негнучкими, мов рукавичка кетчера.
Містер Кейсі кидає погляд на сина, одна рука якого розбухла та почервоніла, в другій метляється рожевий великодній кошик із фарбованими яйцями, по Рентових щічках течуть сльози, і містер Кейсі каже: «Ану закрий рота».