Ці самотні любителі змастити долоньку, голосуючи власними членами, вибрали HD, а не Blu-Ray в якості провідної світової технології високого розрізнення.
«Ранні послідовники», як називає їх індустрія побутової електроніки. З їхньою патологічною самотністю. З нездатністю створювати емоційні зв’язки.
Щира правда.
Ці дрочили, ці рукоблуди, це вони ведуть нас усіх за собою. На що вони кінчають — саме це визначає, що замовлятимуть мільйони ваших дітей наступного Різдва.
На іншому боці кімнати ще один невдаха ловить мій погляд, його рука зведена догори, між двома пальцями затиснена м’ята півсотня, якою той тріпає в повітрі.
Якщо говорити про феміністок третьої хвилі, то можна процитувати Аріель Леві з її ідеєю про прийняття жінками чоловічого тиску. Поїхати на весняні канікули до Форт-Лодердейлу, нажертися в хлам та світити голими цицьками — це аж ніяк не акт особистого розкріпачення. Просто ти настільки сформована та запрограмована конструктами патріархального суспільства, що вже й сама не знаєш, що для тебе найкраще.
Діва, тупа настільки, аж сама не розуміє, що її вже час рятувати.
Можна було б процитувати Анабель Чонг (справжнє ім’я: Грейс Куек), яка трахнула тих рекордних 251-го мужика, бо хотіла, щоб жінка хоч колись виступила в ролі «жеребця». Бо вона любила секс і її нудило від феміністичних теорій, в яких порноакторки змальовуються чи то як ідіотки, чи то як жертви. У ранні 70-ті Лінда Лавлейс точно такими ж філософськими мотивами пояснювала свою роботу в «Глибокому горлі».
Останнє, до чого зводиться все те, що відбувається сьогодні, — це особисте зростання.
Чи поважаєте ви чуже право шукати викликів та відкривати в собі нові сили? Чим відрізняється багатогодинна груповуха від ризикованого для вашого життя сходження на Еверест? І чи визнаєте ви секс як різновид життєздатної емоційної терапії?
Тільки потім стало відомо, що Лінда Лавлейс була заручницею і з нею жорстоко поводилися. Чи що до того, як стати порнозіркою, Грейс Куек зґвалтували в Лондоні чотири чоловіки та дванадцятирічний хлопчик.
Ранні послідовники люблять Аннабель Чонг. Ущербні люблять ущербних.
Щира правда.
Рахуючи гроші, набиті під список імен, гумові кінчики моїх пальців стають чорними від купюр. Підскакує інший нікчема, досить близько для того, щоб його член ледь-ледь не торкався мене. Питає про футболки — де футболки? Підлаштовується під мою ходу, як я йду бетонною підлогою, крок у крок, мов прилип до мого ліктя.
Я кажу йому: «Тридцять доларів, готівкою». У нього буде шанс купити футболку, коли він виходитиме з будівлі. Сувенірна чашка коштує ще двадцять баксів. Якщо замовляти копію фільма з автографом, то це вже сто п’ятдесят.
Міз Райт вже підписала обкладинки, оті папірці, що їх засувають у коробочки. Просто на випадок, якщо Господь пошле онаністу номер 573 свій божественний наказ придушити її. Або якщо Господь пошле міз Райт серцевий напад. Пошле землетрус чи гігантську приливну хвилю.
Ще одна остання річ, до якої зводиться сьогоднішній день, — це реальність.
Що вам робити, якщо вся ваша ідентичність зруйнована за одну мить? Як вам упоратися, якщо все ваше життя раптом іде не туди?
Бульбашки поту всередині моїх рукавичок усе ще рожеві — значить, обидва шари латексу досі цілі. Мої пальці червонясті, зморшкуваті від такого довгого замочування. Шкіра просолена й потріпана. Мій захист усе ще непорушний. Чистий та безпечний, але цілковито нечутливий, надто старий для всієї іншої, двадцятирічної мене.
На іншому боці кімнати, освітлені дюжиною порнофільмів, мигтять чергові два пальці. Вимахують волохаті кісточки. Манять мене, щоб підійшла. Тримають ще грошей на хабар, захованих у кулаку.
Ясний хрін, я збрехав малому номер 72 про однострої, про те, що вони викликають нас не за чергою, бо взяли напрокат тільки три гестапівські мундири. Малий дивиться над головою фільми, в яких ми грали. Точніше кажучи, фільм «На золотій білявці». В його очах звивається подвійне відбиття Кессі Райт разом із двома крихітними моніторчиками, його щелепа відвисла ледь не на груди, малому явно по цимбалах, що я там кажу.
Я кажу йому: «Не сподівайся, що вона матиме отакий добрий вигляд…»