Знову тупцяючи, коліна підстрибують, долоні вільно бовтаються, міз Райт продовжує говорити. У тому самому «Чарівнику країни Оз» актор Бадді Ебсен ледь не помер від алергії на алюмінієвий пил, який був частиною його костюма Залізного дроворуба. Акторка Маргарет Гамільтон мала залишити Манчкінленд у вогняній кулі, от тільки іскра запалила її зелений грим, зроблений з окису міді, й у неї спалахнуло обличчя і права рука.
Бадді Ебсен поступився своєю роллю Джеку Хейлі. Маргарет Гамільтон пролежала шість тижнів у ліжку, закутана в марлю та пікрат бутесина.
Міз Райт кидає погляд на шість полароїдних знімків, які я тримаю в руках. Наступні шість вафлеробів та яйцекрутів. Біжучи підтюпцем уперед, вона каже: «Актори роблять багато неприємних речей заради свого ремесла».
Рожева кулька, каже вона, зроблена з силікону. Дві з половиною унції ваги. Двадцять міліметрів у діаметрі. Тренажер Кеґеля. Засуваєш кульку всередину та стискаєш м’язи тазового дна. Раніше азійські жінки засували дві металеві кульки зі ртуттю у свої порожнини. Ртуть перекочувалася цілий день, пересуваючи кульки, стимулюючи жінок, розпалюючи їх, тоді як вага самих кульок зміцнювала м’язи в їхніх піхвах. Їхні чоловіки поверталися додому, і ці перезбуджені домогосподарки трахали їх просто біля вхідних дверей.
Щира правда.
Погано тільки, що ртуть мала тенденцію витікати. Позбавляючи їх розуму. Отруюючи насмерть.
Тепер більшість азійських дівчат ходять з нефритовими кульками всередині. Чим ти сильніша, тим більшу вагу можеш носити.
Вона біжить, і промежина знов надувається. Спандекс сильно натягується, стає з чорного темно-сірим. Ще один крок, і щось вистрелює з еластичної штанини. Гупає на доріжку, відскакує, підстрибує та сповзає в рівчак. Кругле, як тенісна кулька, біле, але з прожилками, ніби мармур чи онікс.
Це тренувальний камінь Кеґеля, каже міз Райт, нахиляючись, щоб підняти його обома руками. Два з половиною фунти. Витираючи камінь об штанину велотреків, змітаючи з нього сухе листя та грудочки землі, міз Райт каже: «Кілька місяців потягати цю штуку, й моя кицька може їхати на Олімпійські ігри…»
Усе це тренування для «Третьої світової повії».
Вона каже, справжня кінозірка готова страждати. У тому фільмі 1952 року, «Співці під дощем», актор Джин Келлі танцював під заголовну пісню, дубль за дублем, не один день, маючи температуру 103 градуси. Щоб дощ мав годящий вигляд, воду змішували з молоком, і от вам Джин Келлі, хворий як собака, але плещеться та мокне в кислому молоці з такою усмішкою, ніби це найщасливіший день його життя.
У 1973 році в якомусь фільмі під назвою «Три мушкетери» Олівер Рід грав у бійці на шпагах у млині, і хтось проткнув йому горлянку. Трохи не стік кров’ю до смерті.
Дік Йорк розтрощив хребта на зйомках фільму «Вони прибули до Кордури» в 1959-му. Попри біль, продовжував грати до 1969-го, в ролі чоловіка відьми в серіалі «Зачаровані». 14 епізодів провів у лікарні й через це втратив роль.
Міз Райт стенає плечима, все ще тупцяючи. Перекидає тренувальний камінь з руки в руку. Вага кулі змушує біцепси надуватися щоразу, коли вона її ловить. Вона киває мені, щоб я перегорнула сторінку.
Міняючи цей улов членомаців на наступну шістку дрочколюбів.
Перегортаючи сторінку, я кажу, що Аннабель Чонг порівнювала груповуху з марафоном. Часом почуваєшся повною енергії. Часом — виснаженою. Потім відкривається друге дихання, і твоя енергія знов росте.
Актор Лорн Ґрін, каже міз Райт, який знімав телешоу «Бонанза», — так от через багато років він знімав інше шоу, «Дике царство Лорна Ґріна», й крокодил відкусив йому сосок.
Кажучи це, вона дивиться на фотки. Її коліна підстрибують, цицьки скачуть, очі зупинилися на одному фото. Маленький ліжкойоб. Номер 72. Такі ж очі, як у неї, такий же рот. Милий. Не той, хто відкусить вам сосок.
Щодо мене, то я намагалася організувати груповуху так, як це колись робила Мессаліна, розкидавши потворних членотерів, старих та жирних рукоблудів, брудних та покалічених шкіркосмиків усюди, де тільки можна. Між кожними вісьмома чи десятьма звичайними хуєщупами — один монстр.
Міз Райт киває на знайоме обличчя, задрочисько номер 137, і каже: «А він гарячий…» Зубожілий телевізійний кривляка, який шукає, чим би легеньким поживитися.
У промежині міз Райт під чорним спандексом нагрубає щось нове. Припухлість, погойдуючись, повзе по нозі вниз. Вискакує з-під тканини. Падає на сіру доріжку яскраво-зеленим спалахом та зникає в зливостокові, стукаючи, грюкаючи, стрибаючи в темному пінболі металевих труб.
«Блядь, — каже міз Райт, дивлячись, як вона зникла, — оця була з натурального нефриту».