- Еге, бач, як воно обертається, - роздумливо подав голос я. - Хоча ні, Митю, ні. Якби тут людина пропала, то вже шукали б усі й міліції понаїхало б. А нас і на гарматний постріл сюди не підпустили б.
- Авжеж, - зрадів Митько. - Та цього просто не може бути. Давай я тебе зміню.
Я охоче виліз із ями й подав лопату другові.
Роботу закінчили аж надвечір, бо Митько наполіг, щоб вибрану землю однести геть, «інакше в о н о здогадається, що раз є купа землі, мусить бути і яма».
- Ху, ну і ну, - стомлено хитав головою я, дмухаючи на стерті долоні.
- Ямка - будь здоров! Хоч слона лови. От іще кілка треба вбити.
- Та ти що - кілка! Воно ж загине, а нам потрібне живе.
- Правда, я й не подумав. Але ж воно й так може забитись, коли падатиме, чи ніжку звихнути. Ми на дно подушку покладемо. Все-таки м’якше.
- А що ж, - згодивсь я. - Можна й подушку.
- Візьми в курені. Заодно й курку давай.
Ми витягли птаху з мішка й прив’язали мотузкою до дерева. Однак курка, стомлена вранішніми переживаннями або ж здогадавшися, що служить приманкою, кудкудакати не хотіла.
- Ти бачив таке? - дратувавсь Митько. - Вона вже заніміла, як до діла дійшло. Ну, квокчи ж, ну, ну, отак от: кво-кво-кво-кво-кво.
- Ай, Митю, - зауважив я. - В тебе, як у жаби, виходить.
- То спробуй ти!
- Ко-ко-ко-ко-ко, - дуже справно почав я, але курка обійшла кругом дерева і сховалася за стовбуром.
- Тьху ти! - спересердя сплюнув Митько. - Та вона нікого не слухає. Дай-но я в неї хоч грудкою кину.
- Перестань. У неї і так психічна травма. Хай заспокоїться, а тоді, може, й заквокче. Однак не завадило б і повечеряти.
- Звичайно, - згодивсь товариш. - Що то нам Бог послав, точніше, бабуся підкинула?
Бабуся підкинула! Інакше й не скажеш. Ми, що мріяли готувати смачну поживну юшку, їсти смажену рибу, виловлену власними руками, тепер змушені запихатись пирогами з квасолею. Яка юшка! Яка риба! Події останнього часу стали розвиватися з такою швидкістю, що навіть вудки закинути - і то не було вільної хвилини.
- А хто обіцяв юшку у казанку над полум’ям? - усе ж запитав я в Митька.
Той невдоволено зашурхотів соломою:
- Овва! Юшка! Ти ж бачиш, що робиться. То в село, то з села, то в бібліотеку, то на озеро. То курку крадь, то яму рий. Ніколи й угору глянути. Хай уже трохи проясниться із оцим от, - кинув на озеро, - буде тобі й юшка, буде і свисток.