— В тебе так буває? Ти прокидаєшся і згадуєш, ніби щойно ти бачив щось. Іноді це щось добре відоме. Наприклад, як я літаю. Іноді — зовсім нове, таке, чого не бачив раніше.
— Так, буває, — сказав я, переводячи подих. — Це називається сон. Ти спиш і бачиш сни.
Ми пішли повільно. Десь позаду тріщала кущами Майка.
— Звідки це береться? — запитав Малюк. — Що це таке — сни?
— Незвичні комбінації звичних вражень, — відбарабанив я.
Він не зрозумів, звичайно, і мені довелося прочитати ще одну невелику лекцію — про те, що таке сни, як вони виникають, навіщо вони потрібні і як було би погано людині, якби їх не було.
— Чеширський кіт! Але я так і не зрозумів, чому я бачу уві сні те, чого раніше не бачив ніколи.
Майка наздогнала нас і мовчки пішла поруч.
— Наприклад? — запитав я.
— Іноді мені сниться, що я великий-великий, що я міркую, що запитання приходять до мене одне за другим, дуже яскраві запитання, дивовижні, і я знаходжу відповіді, дивовижні відповіді, і я дуже добре знаю, як із запитання утворюється відповідь. Це найбільше задоволення, коли знаєш, як із запитання утворюється відповідь. Але коли я прокидаюсь, я не пам’ятаю ні запитань, ні відповідей. Пам’ятаю тільки задоволення.
— Т-так, — сказав я ухильно. — Цікавий сон. Але пояснити його тобі я не можу. Запитай у Комова. Може, він пояснить.
— У Комова… Що таке — Комов?
Мені довелося викласти йому нашу систему імен. Ми вже обходили болото, і перед нами відкрився корабель та посадочна смуга. Коли я закінчив, Малюк раптом ні з того ні з сього:
— Дивно. Ніколи зі мною так не було.
— Як?
— Щоб я хотів для себе і не міг.
— А що ти хочеш?
— Я хочу розділитися навпіл. Зараз я один, а щоб зробилося два.
— Ну, брате, — сказав я, — тут і хотіти нема чого. Це ж неможливо.
— А коли б можливо? Добре чи погано?
— Погано, звичайно, — сказав я. — Я не зовсім розумію, що ти хочеш сказати… Можна розірватися наполовину. Це зовсім погано. Можна захворіти: називається — роздвоєння особистості. Це теж погано, але це можна виправити.
— Боляче? — запитав Малюк.