— Та ні, — сказав я з прикрістю. — Я тільки хочу переконати тебе, що все людське в ньому випадкове, це просто здатність вихідного матеріалу… і що не треба навколо нього сентиментального розпатякування. Вважай, що ти ведеш переговори з цими кольоровими вусами…
Майка раптом схопила мене за плече і сказала притишено:
— Глянь, повертається!
Я підвівся і глянув на екран. Від болота, просто до корабля, швидко дрібочучи ногами, щосили мчала скособочена постать. Коротка чорно-бузкова тінь метлялася по землі перед нею, брудна чуприна на маківці відсвічувала рудим. Малюк повертався, Малюк поспішав. Довгими своїми руками він обіймав і притискав до живота щось схоже на великий плетений кошик, до самого верху напханий камінням. Важелезний, мабуть, був кошик.
Майка ввімкнула інтерком.
— Пост КАЗ — Комову, — голосно сказала вона. — Малюк наближається.
— Вас зрозумів, — відразу ж відгукнувся Комов. — Якове, по місцях… Попов, замініть Глумову на посту КАЗ. Майє, до кают-компанії.
Майя знехотя підвелася.
— Йди, йди, — сказав я. — Поглянь на нього зблизька, жбан скорботи.
Вона сердито фиркнула й побігла вгору по трапу. Я зайняв її місце. Малюк був уже зовсім близько. Тепер він уповільнив свій біг і дивився на корабель, і знов у мене з’явилось відчуття, ніби він дивиться мені прямісінько в очі. І тут я помітив: над хребтом у сіро-бузковому небі з’явилися з нічого, мовби проявившись, страшенні вуса страшенних тарганів. Як і нещодавно, вони повільно вигиналися, здригалися, скорочувалися. Я нарахував їх шість.
— Пост КАЗ! — покликав мене Комов. — Скільки вусів на обрії?
— Шість, — відповів я. — Три білих, два червоних, один зелений.
— От бачите, Якове, — сказав Комов, — сувора закономірність. Малюк до нас — вуса назовні.
Приглушений голос Вандерхузе відгукнувся:
— Віддаю належне вашій проникливості, Геннадію, і тим не менше чергування вважаю поки що обов’язковим.
— Ваше право, — коротко сказав Комов. — Майє, присідайте ось сюди…
Я доповів:
— Малюк зник у мертвому просторі. Тягне з собою чималу плетеницю з камінням.
— Зрозуміло, — сказав Комов. — Приготувалися, колеги!
Я увесь перетворився на слух та добряче здригнувся, коли з інтеркому залунав розсипчастий гуркіт. Я не відразу втямив, що це Малюк висипав разом на долівку всі свої камінці. Я чув його потужне дихання, і раптом зовсім немовлячий голос промовив:
— Мам-мо!.. — І знову: — Мам-мо…
А потім залунав уже знайомий мені заливчастий плач немовляти-однорічки. По старій пам’яті в мене щось стислося всередині, і цієї ж миті я зрозумів, що це: Малюк побачив Майку. Це продовжувалося не більше півхвилини; плач обірвався, знову загуркотіло каміння, і голос Комова діловито промовив: