— Ох, справді! — Обличчя Комова стало винуватим. — Знаєте, Стасю, це не зовсім законно… Зробіть ласку, видайте запис відразу двома каналами: не тільки в Центр, а й на базу, особисто і конфіденційно Сидорову. Під мою відповідальність.
— Я і під свою можу, — пробурчав я вже за дверима.
Прийшовши в рубку, я вставив касету в автомат, увімкнув передачу і переглянув радіограми. На цей раз їх було небагато — усього три; напевно, Центр ужив заходів. Одна радіограма була з інформаторію і складалася з цифр, літер грецького алфавіту та значків, які я бачив, тільки коли регулював друкувальний пристрій. Друга радіограма була з Центру: Бадер продовжував наполегливо вимагати попередніх міркувань щодо інших імовірних зон проживання аборигенів, можливих типів майбутнього контакту за класифікацією Бюлова й таке інше. Третя радіограма була з бази, від Сидорова: Сидоров офіційно запитував Комова про порядок доставки замовленого обладнання в зону контакту. Я помізкував і вирішив, що перша радіограма Комову може знадобитися; третю не передати незручно перед Михайлом Альбертовичем; а щодо Бадера — нехай поки що полежить. Які там ще попередні міркування.
Через півгодини транслювальний автомат просигналив, що передачу закінчено. Я витяг касету, забрав дві картки з радіограмами й подався до Комова. Коли я зайшов, Комов і Вандерхузе сиділи перед проектором. На екрані назад і вперед блискавкою пролітав Малюк, виднілися наші з Комовим напружені фізіономії. Вандерхузе сидів, весь посунутий до екрану, поставивши лікті на стіл та захопивши бакенбарди у стиснуті кулаки.
— …різке підвищення температури, — бубонів він. — Доходить до сорока трьох градусів… І тепер зверніть увагу на енцефалограму, Геннадію… Ось вона, хвиля Петерса, знову з’являється…
На столі перед ними були розстелені рулони регістрограм нашого діагностера, багато рулонів валялося на підлозі і на ліжку.
— Ага… — задумливо говорив Комов, водячи пальцем по регістрограмі. — Ага… Хвилиночку, а тут у нас що було? — Він зупинив проектор, повернувся, щоб узяти один із рулонів, і помітив мене. — Так? — сказав він невдоволено.
Я поклав перед ним радіограми.
— Що це? — запитав він нетерпляче. — А… — Він пробіг очима радіограму з інформаторію, посміхнувся й відкинув її вбік. — Усе не те, — сказав він. — Втім, звідки їм знати… — Потім він переглянув радіограму Сидорова й підняв очі на мене. — Ви відправили йому?..
— Так, — сказав я.
— Добре, дякую. Складіть від мого імені радіограму, що обладнання поки що не потрібне. Аж до нового запиту.
— Гаразд, — сказав я і вийшов.
Я склав і надіслав радіограму на базу і вирішив подивитись, як там Майка. Похмура Майка старанно крутила верньєри. Наскільки я зрозумів, вона тренувалася в наведенні гармати на далеко розкидані цілі.
— Марна справа, — оголосила вона, помітивши мене. — Якщо всі вони одночасно в нас плюнуть, нам гаплик. Просто не встигнемо.
— По-перше, можна збільшити тілесний кут ураження, — сказав я, підходячи. — Ефективність, звичайно, зменшиться десь на три-чотири порядки, зате можна охопити четвертину обрію, відстані тут невеликі… А по-друге, ти справді віриш, що вони в нас можуть плюнути?
— А ти?
— Та несхоже щось…
— А якщо несхоже, то задля чого я тут сиджу?
Я опустився на підлогу біля її крісла.
— Чесно кажучи, не знаю, — сказав я. — Все одно треба вести спостереження. Коли вже планета виявилася біологічно активною, треба дотримуватись інструкції. Адже сторожа-розвідника не дозволяють випускати…
Ми помовчали.
— Тобі його шкода? — запитала раптом Майка.