— Буду, тату, буду!
— Гаразд. Ходімо-но до «Дошки поведінки».
Вони підійшли до «Дошки». Тато взяв грудку синьої крейди і намалював на папері море. Потім зеленою та коричневою крейдою намалював острів. На острові виросли зелені пальми. З’явився сірий слон, тоді тигр у жовто-чорну смужку, а там і мавпа… одна, друга… десять мавп!
— І мене намалюй! — попросив Жолі.
— Але ж ти іще далеко від острова! Перше я намалюю десять червоних бакенів… бачиш? Кожен бакен означає один день морського шляху. А тепер виріжемо з картону невеличкий човен.
— На ньому я пливтиму.
— Авжеж, пливтимеш. Пришпилимо його кнопкою до першого бакена. І коли ти будеш гарно поводитись — щодня просуватимешся на один бакен уперед.
— А на два бакени? Можна щодня на два бакени?
— Ні, не можна.
З кухні вийшла мама.
— А чому ви не чистите взуття? — спитала вона.
— Вже давним-давно почистили. Черевики так блищать, аж очі вбирають! — сказав тато.
— Ну, тоді вмиватися — і спати!
Жолі стояв, замислившись, перед «Дошкою шаленої поведінки».
— Що таке, сину? — спитав тато. — Що тобі не так?
— Тату, а що коли якогось дня я не буду гарно поводитись? Що тоді?
— Тоді вирушатимеш у плавання на човні з самого початку!
Два дні Жолі поводився так гарно, аж сам не вірив, що може таким бути. Сам уранці вставав, сам, без нагадувань, лягав увечері спати. Мив руки, чистив зуби. За обідом з’їдав усе, що було в тарілці — навіть моркву в юшці, якої дуже не любив. Мама, дивлячись на Жолі, врешті-решт занепокоїлась.
— Жоліко, синку, чи не захворів ти часом?
Ні, Жолі був здоровий. Просто він хотів учасно допливти до острова… Він рахував дні. П’ятниця, субота… ще один тиждень — і тоді він причалить до острова!
Третього дня Жолі повернувся зі школи. Він саме збирався піднятися сходами, коли тітка Варга, літня жінка з хворими ногами, гукнула його:
— Іди-но сюди, Жоліко, я підніму тебе ліфтом!