— Якби ти гарно поводився, Жоліко, — трохи згодом озвався тато, — я допоміг би тобі.
— А я гарно поводжуся.
— Та невже?
Жолі опустив очі. Була у нього з татом одна невирішена справа. Якось у неділю Жолі заманулося побудувати піратський корабель. Для цього йому потрібен був картон. Жолі понишпорив у себе в шухляді, а потім… ні, про це й казати соромно… взяв з татової полиці книжку і зірвав з неї обкладинку…
Краще не згадувати, що говорив йому тоді тато. Нарешті домовились: Жолі витрусить із своєї копилки всі гроші й віднесе до палітурні знівечену книжку.
Але Жолі досі так і не зібрався це зробити. Тому й опустив очі — йому було соромно.
— Тату, от побачиш, я буду гарно поводитись.
— Ну, що ж, побачимо! Даю тобі час на випробування. Витримаєш?
— Витримаю.
— Що?
— Будь-що, тату! Будь-що!
— Гаразд. Отже — десять днів ти повинен поводити себе так, щоб ніхто про тебе лихого слова не сказав. Жодного слова, чуєш? І тоді — тоді я зроблю тобі острів.
— Справжній?!
— Справжній.
— Де?
— Ось тут, у комірчині.
— Але я хочу справжній острів, зовсім справжній…— розчаровано мовив Ж злі.
— Він і буде справжній. Повикидаємо з комірчини весь мотлох. Потім побілимо, приберемо; на стіни ти наклеїш пальми — які схочеш. Можеш і намет розкинути, ще й транзистор прихопити. Звичайно, можеш запросити туди свого друга на цілий день. З дощок я зіб’ю тобі пліт з трьома веслами, і ти пливтимеш на ньому через кухню до свого острова. І ключ матимеш. А коли захочеш спати, замкнеш острів на ключ, повернешся в кімнати — і до ліжка!..
— А наступної неділі я знову поїду на острів? І щодня по обіді?..
— Як тільки зробиш уроки.
— Завтра вранці я подзвоню Пішті!
— Завтра вранці? А то чому? Через десять днів, якщо й справді будеш слухняним, чемним і працьовитим хлопчиком.