Жолі щоранку дивився в «Розпорядок» і щовечора бурчав. У понеділок казав: «Знову я повинен мити посуд?» У вівторок ремствував, що не любить стелити постелі — краще вже чистити горошок. А в четвер побивався через те, що треба чистити взуття. То ж така важка робота! І черевики в дівчат такі вже брудні! І хоч як він старається — сестри завжди крутять носами: мовляв, черевики не дуже блищать!
Але сьогодні ввечері Жолі, глянувши в «Розпорядок», зрадів.
Там стояло:
«Стелити ліжка — мамі.
Мити посуд — Ютці.
Прати шкарпетки — Каті.
Чистити взуття — татові, Жолі»
Жолі поспіхом повечеряв і побіг до комори по ваксу та щітки.
— Тату, любий тату, нумо чистити черевики!
Тато задоволено всміхався: он який у нього син! Старанний, чемний, працьовитий.,. А Ютка та Каті перезирнулися: що сталося з їхнім братусем?
Тато і Жолі посідали на ослінчики. Простелили долі газети і поклали на них брудні черевики. Заходились зчищати щітками грязюку.
— Тату…
— Не розмовляй зараз, Жолі, бачиш, яка курява! Потім скажеш, коли вже наваксуємо черевики і натиратимем їх до блиску.
Жолі старався як ніколи, навіть язика висунув.
— А тепер уже можна говорити?
— Звичайно, можна.
— Тату, я так хотів би, щоб у мене був острів! Справжній острів! І щоб я туди поїхав зі своїм другом. Щоб цей острів лежав за далекими морями, і щоб він був такий, як острів Робінзона. І щоб там були вовки, леви. Я стріляв би їх із лука, смажив би їхнє м’ясо на вогнищі. Пив би козяче молоко, їв банани та інжир. Побудував би собі пліт і плавав би на ньому, коли схочу. Зі мною траплялися б незвичайні пригоди…
— Он воно як! А нас бачити вже не хочеш? — похитав головою тато.
Жолі спантеличено зиркнув на тата.
— Я… та я б не поїхав туди навіки… Я поїхав би ненадовго. А коли б на морі знявся шторм, я поплив би на кораблі… Я так хотів би, щоб у мене був хоч малесенький острів!
— Розумію. Людині часом треба побути на такому острові. Там вона може читати, слухати радіо, розмовляти з другом… Або й намет напнути, вогнище розкласти. Жаль тільки, що ти хочеш їхати так далеко. За моря, кажеш? Але ж звідти можна й не повернутися додому…
— Ні, я повернуся.