П’ята година по обіді.
Тато ще не повернувся з роботи, мама на кухні готує вечерю. Каті та Ютка сидять у вітальні за столом — роблять уроки. Сидить тут і Жолі. Крутиться на стільці, місця собі не знаходить.
— Ютко, послухай-но!
— Сиди тихо! — сердито мовила Ютка. — Бачиш, я рахую! Через тебе помилилася…
— Каті…
— Ти штовхнув мене під руку! Глянь, що з малюнком сталося! Заробиш у мене на горіхи!
— Я хотів лише сказати…— почав був Жолі, але дівчатка гримнули:
— Нічого не кажи! Роби уроки!
— Та я хотів лише сказати…
— Виженемо тебе звідси!
— Мамі скажу.
— Мамо! Жолі нам знову заважає вчити уроки!
— Мамо! Знову не дає!
— Я не заважаю… я хотів лише сказати .
Діти зняли такий галас, що мама вбігла до вітальні.
— Лишенько! Завжди вони сваряться! Чого ви сікаєтесь до хлопця? А ти, Жолі, чому заважаєш сестрам учити уроки?
— Я лише поговорити хотів…
— Ми сказали, щоб він учив уроки, а він заважав.
— Але ж ви завжди розмовляєте між собою, а зі мною не хочете!
— Ну, гаразд, Жолі, неси на кухню свій зошит і книжку. Там писатимеш своє завдання і розмовлятимеш зі мною.
Сльози в Жолі миттю висохли. Він узяв зошит, книжку і почимчикував на кухню. Мама спитала:
— То про що ти хотів поговорити?