— Він проти нас?
— Я б не сказав. Але все може бути.
— Чому він убив?
— По-моєму, якась сімейна чвара. Здається, той заборгував цьому зерна. Не дуже ясна справа. Словом, він зарізав двоюрідного брата серпом. Знаєш, як барана — вжик!..
Балдуччі провів ребром долоні собі по горлу, привернувши увагу араба, той занепокоєно глянув на нього. Дарю зненацька відчув лють до цього чоловіка, до всіх людей з їхньою нечистою злобою, з їхньою невситимою ненавистю, з їхньою жадобою крові. На плиті виспівував чайник. Він знову налив чаю Балдуччі, повагавшись, налив ще раз арабові, який жадібно випив удруге. Коли він піднімав руки, джеляба в нього розхристалася, і вчитель побачив його худі й м’язисті груди.
— Дякую, хлопче, — мовив Балдуччі. — А тепер я помчу.
Він підвівся й рушив до араба, виймаючи з кишені вірьовочку.
— Що ти робиш? — спитав сухо Дарю.
Балдуччі, розгубившись, показав йому вірьовку.
— Не варто.
Старий жандарм завагався.
— Як хочеш. Ти хоч озброєний?
— У мене мисливська рушниця.
- Де?
— У скрині.
— Треба тримати її коло ліжка.
— Навіщо? Мені боятися нічого.
— Ти, хлопче, пришелепуватий. Якщо вони повстануть, ніхто не буде в безпеці, ми всі опинимося в одному мішку.
— Тоді я й боронитимусь. Я встигну побачити, як вони підходять.
Балдуччі розсміявся, потім вуса раптом знову прикрили ще білі зуби.
— Встигнеш? Гаразд. У цьому весь ти. Ти завжди був трохи схибнутий. Через це я тебе так люблю, мій син теж був такий.
По цих словах він вийняв револьвер і поклав його на письмовому столі.