Можна було вважати з'ясованим, що бiлий звiр збiльшується в розмiрах не поступово, а стрибками, етапами, i цi етапи пов'язанi не просто з одержанням їжi, а з певною їжею i певним способом її добування.
Чому найбiльш ласою частиною є для них потилиця жертви? Можливо, саме там є речовина, що прискорює їхнє зростання, дає додаткову енергiю?
Лишалося провести заключнi дослiди - визначити, яка саме речовина, що є в потиличнiй частинi, стимулює рiст бiлого звiра. Я здогадувався, що то за речовина. Та чи вистачить у мене часу i сил, щоб пiдтвердити свiй здогад?"
Семеновi захотiлося уявити, яким був учений, що залишив цi записи. Вiн почав лiпити в уявi його портрет з уривкiв спогадiв, iз забутих, загублених, розкиданих по закутках пам'ятi деталей iнших портретiв. Лоб - широкий, з залисинами... Густi брови... Прямий нiс з чiтко вирiзьбленими нiздрями... Але до таких нiздрiв не пiдходить такий нiс... Спершу Семен замiнив нiздрi на меншi... Тепер нiс не пасував до лоба. Тодi вiн змiнив форму носа, зробив його з горбочком, а нiздрi взяв попереднi. Для гармонiї довелося пiдвищити лоб... Так обличчя мало бiльш природний вигляд.
Семен робив у своїй пам'ятi пiдстановки i перестановки, як кримiналiсти роблять це на фотороботi. Старанно вибрав губи - твердi, рiвно окресленi й трохи примхливi... Чому примхливi? Чому вони з'явились у цього вченого, що втратив усе в пошуках iстини, в розкриттi таємницi? Губи були не просто знайомi Семеновi, а дуже, дуже знайомi. Вiн бачив їх тисячi разiв. Такi губи були у батька, тiльки вигинались вони м'якше i спокiйнiше. Такi губи вiн бачив, коли дивився на себе в дзеркало, але в них не було примхливостi. Майже не було...
Час зiзнатися собi - вiн знову згадує Євгена, губи брата...
Семен збагнув, що пам'ять тiшиться, жартує над ним. Вiн лiпить портрет, нiби пiдкоряючись логiцi записок, а насправдi згадує людину, перед якою схиляв голову i якiй заздрив з дитинства. Фоторобот, що ожив у його пам'ятi, був зручний - безвiдмовно корився бажанням, а вони розпоряджалися пам'яттю по-своєму.
"Ну що вдiєш, - сказав собi Семен, - Євген i справдi схожий на цього вченого..."
З глибини пам'ятi повiльно випливло знайоме обличчя гордовитого красеня, натхненне обличчя людини, яка спалювала себе в гонитвi за успiхом. Воно затулило фоторобот, але не злилося з ним.
Отже, мiж цим обличчям i записами нема повної гармонiї, людина з таким обличчям не буде поводитись так, як автор записiв. Справдi, мiж ним i Євгеном була подiбнiсть, та, певно, була й рiзниця.
В чому вона полягає?
Брат такий самий одержимий. Проте його одержимiсть розподiлялась дещо iнакше. Бiльша частина її витрачалася на висунення гiпотези, менша - на перевiрку її. Євген поспiшав, завжди поспiшав. I скорiше за iнших досягав успiху. Закономiрно.
Закономiрно? А Валя? М'якi губи з глибоким жолобком, який опускався до них вiд носа, гладенько зачесане пухнасте русяве волосся, налитi яблука колiн. Усi молодшi брати закохуються в дiвчат, яких люблять обожнюванi старшi брати. Може, через те, що вони захоплюються i вибором старших.
Чому вiн завжди згадує Валю? Чому вона втручається у всi його думки, вносить емоцiйну неврiвноваженiсть у його логiчнi настрої, не дає бути холодно об'єктивним, неупередженим, утруднює пошуки iстини?
А iстина полягає в тому... В чому ж? Вiн знову втратив нитку роздумiв... Треба повернутися назад, до того мiсця, коли вiн подумав про Валю. Про що вiн думав тодi?
Про рiзницю мiж Євгеном i автором записiв. Вона полягає в тому, що Євгенова одержимiсть мала iнший напрямок. Звiдти й треба починати пошуки iстини.
Шукати iстину зараз? Визначати подiбнiсть i рiзницю мiж жителями рiзних планет, рiзних цивiлiзацiй? Теж знайшов вiдповiдний час.
Та чи є вiдповiдний час для пошукiв iстини?
Запис п'ятий
"Бiлi звiрi розмножуються з швидкiстю, яка просто лякає. Вже нiхто з нас не наважується виходити за огорожу укрiплення.
Бiлi звiрi знищили запаси продуктiв, навiть тi, що були схованi в глибоких пiдземеллях. Як вони туди дiстаються, лишається загадкою, її нiхто не наважується розгадувати, бо тi, хто спускається в пiдземелля, рiдко повертаються назад.
Гинуть дерева з обгризеною корою, хутко зникають лiси. Про рейди проти бiлих звiрiв нiчого й думати. В останньому рейдi брало участь вiсiмсот ополченцiв, а лишилося в живих п'ятеро. Вони розповiдали, як котилися на них живi вали з червонуватими очима, що горiли жагою i люттю. Вони вбивали десятки звiрiв - на їхньому мiсцi з'являлися сотнi, вбивали сотнi - з'являлися тисячi. Незлiченнi бiлi зграї пожирали лiси, посiви, вбитих родичiв, живих i мертвих мисливцiв.