Я сказав:
— Нам нестерпно дивитися на те, як він втоптує своє майбутнє в бруд, будемо переконувати, може, таки й переконаємо.
Його батько сказав:
— Дорогі племінники, не варто турбуватися і страждати через нього.
Барвистий кнур сказав:
— Не піде, ми не можемо дивитися на те, як він робить собі погано. У нашому бідному селі з цілих п’яти поколінь він один став студентом університету.
Коли ми кричали, з будинку вийшов Цзян Дачжі. Він зігнувся в поясі, його обличчя було блідо-жовтого кольору, немов його тіло скувала серйозна хвороба. Він зняв окуляри і потер їх полою одягу, потім надів і звернувся до нас:
— Дорогі однокласники, я чув усе, що ви говорили.
Тільки ми хотіли сказати, як він висунув руку, підняв її і вмить сказав:
— Шановні однокласники, чи знаєте ви про сильний землетрус у місті Таншань?
Барвистий кнур сказав:
— Як же не знати! У той момент, коли був землетрус, балка в моєму будинку скрипіла і стрибала.
Він спитав:
— А ви знаєте, скільки людей загинуло в місті Таншань?
Ми не знали. І він сказав:
— Під час землетрусу в місті Таншань загинуло 240 000 тисяч людей. Це ще, можна вважати, і мало, а ось у 1556 році в провінції Шеньсі під час землетрусу загинуло 830 000 тисяч людей. Також був сильний землетрус і в Японії, і сильний землетрус в Чилі, загинуло більше 100 000 людей.
Ми сказали:
— Ми прийшли, щоб сказати тобі, що ти повинен йти і вчитися, а ти розказуєш нам про землетруси.
Він сказав:
— Дорогі однокласники, ви не знаєте, що наша місцевість розташована на активній зоні землетрусів, і, можливо, в будь-який час може статися землетрус.
Барвистий кнур сказав:
— Тоді тобі тим більше не треба було повертатися. Справді, нехай буде землетрус, щоб такий як я загинув, тоді країна хоч зерно зекономить, поменшає населення, помре один — стане одним менше, а ось якщо помреш ти, то це погано, адже ти корисна людина, тобі не можна вмирати.