Професор нервово почесав лоб.
- I...
- ...провалився. Опоненти вiдзначали примiтивнiсть методики, неглибоку розробку, навiть недостатнiсть експериментальних даних. Iван Степанович критику не визнав, озлобився, звичайно. Але не вiдступив, а взявся вдруге готуватися до захисту, хоча критика майже не залишила йому надiй на успiх. Тому й кажу: наполегливий вiн.
- Не знаєте, вiн вiдвiдує колишню сiм'ю?
- Рiдко. Його колишня дружина працює у нас, в iншому вiддiлi. Хочете поговорити з нею?
- Потiм. А друзi в нього були?
- Близьких друзiв, здається, нема. Кидько - вiдлюдкуватий. А втiм, був один... не те, щоб близький... Скорiше, не друг, а захисник. Але й з ним Iван Степанович посварився.
- Чому?
- Йому здалося, що той недостатньо пiдтримував його на захистi. Взагалi вiн некомунiкабельний, нетовариський, а головне - ображений на весь свiт.
- Як ви гадаєте, для його образи є хоч пiдстава?
- Мабуть. Адже у нас його багато хто вважає просто нездарою. А це не так. Як я вже згадував, у нього є певнi здiбностi. Наприклад, вiн розумiється на технiцi, непоганий експериментатор, якщо працює пiд керiвництвом когось iншого. Але його бiда в тому, що вiн дуже переоцiнює свої можливостi. Докотився до того, що себе вирiшив вважати за норму, а бiльш здiбних - ненормальними, хворими. Якось по секрету подiлився зi мною своїм "вiдкриттям", що талант - це начебто хвороба. Збирав данi про пухлини головного мозку, якi мовби сприяють появi генiїв. Гiрш за все, що вiн пiдганяє розрiзненi факти для наукового обгрунтування i узагальнення цих висновкiв. Доводить, що у такого-то пухлина у лiвiй пiвкулi давила на пiдкiрку, примушуючи її працювати iнтенсивнiше, стимулюючи уяву; у iншого - активiзувала пам'ять...
- Фальсифiкацiя?
- Не так просто. Бачите, збiжнiсть завжди знайдеться, а деякi безвiдповiдальнi вченi, особливо, якщо вони нетерплячi i недосвiдченi, пiдхоплюють сенсацiї...
Вони розмовляли ще довго. На прощання професор подарував Трофиновському свою книгу про мозок як керуючу систему...
XXII
До допиту Трофиновський готувався довго i старанно, уважно проштудiював книги, взятi у професора Богданова, вивчив пiдготовлений спецiалiстами опис апарата Кидька. Вченi дiйшли спiльного висновку, що в НК-1 генератор електромагнiтного поля з'єднаний складними прямими i зворотними зв'язками з датчиками i мiкрокомп'ютером керуючої системи, апарат є цiнним винаходом i може являти собою iнтерес в галузi бiологiї та медицини. У Трофиновського виникла одна невiдчепна думка-запитання, яка не полишала його в спокої. Вона непокоїла слiдчого всi днi, а прояснити її мiг тiльки затриманий на квартирi у балерини. З цим питанням Трофиновський звертався i до кримiналiстiв, i до психiатрiв, i до бiофiзикiв, проте вони не могли однозначно на нього вiдповiсти.
- Виходить, недооцiнили ми Кидька? - спитав Трофиновський у Богданова, коли вони зустрiлися знову.
- Виходить, - згодився професор. - Але коли б вiн, захищаючи дисертацiю, показав комiсiї апарат або лише його схему, до нього поставилися б iнакше. Проте треба сказати, апарат цей не його особистий винахiд. Iван Степанович тiльки з'єднав вузли, розробленi в рiзних вiддiлах нашого iнституту. Щоправда, зробив це вмiло.
- А може, талановито? - спитав слiдчий, зазираючи в очi професору.
- Можна сказати й так, - погодився Богданов.
Трофиновський повернувся вiд професора, охоплений суперечливими почуттями, i звелiв привести затриманого.
- Мене ще довго триматимуть тут? - рiзко запитав Кидько.