— Те саме, звичайно, що написали в своєму рапорті.
Що від тієї хвилини, коли вони виламали двері й поки не пішли, у квартирі побувало тільки п'ять осіб.
— Отже, вони обидва, Густавсон і ті двоє, що забирали труп.
— Еге ж, саме так.
— І ти, звичайно, питав, чи вони дивилися під трупом?
— Питав. І Квастму сказав, що дивився. Крістіансон кілька разів блював, тому він більше стояв на сходах.
Мартін Бек не забарився натиснути знов:
— І ти вважаєш, що Квастму збрехав? Ренн довго зволікав з відповіддю.
«Адже він сказав «А», — подумав Мартін Бек, — то немає підстав так довго тягти з «Б»». Ренн помацав пластир на лобі.
— Недарма мені казали, що не вельми приємно попасти до тебе на допит.
— То що?
— Нічого, тільки виходить, що казали правду.
— Може, ти таки відповіси на моє питання?
— Я не фахівець із психології свідків, — мовив Ренн. — Але мені здалося, що Квастму казав правду.
— Тоді в тебе не сходяться кінці, — холодно зауважив Мартін Бек. — Ти припускаєш, що в кімнаті був револьвер, і водночас вважаєш, що патрульні казали правду.
— Тому, що іншого пояснення нема, — сказав Ренн. — Усе просто.
— Ну гаразд, Ейнаре, я й сам вірю Квастму.
— Ти ж казав, що не розмовляв із ним, — здивувався Ренн.
— Такого я не. казав. Я розмовляв з Квастму у вівторок. Але не мав нагоди спокійно побалакати з ним у кабінеті, а ти мав.
Ренн насупився.
— З тобою справді важко, — сказав він.
Він висунув шухляду в столі, витяг розлінієний блокнот, погортав його, видер один аркушик і простяг його Мартінові Беку.