— Домовляються зустрітись у Мілані й поділити здобич, — не задумуючись сказав Бульдозер. — Але вони і з банку не вийдуть. Якщо ми взагалі пустимо їх туди.
— Безперечно, — підхопив Кольберг. — Принаймні схоже на це.
Тепер, коли поліція знала все, їй не важко було вжити контрзаходів. Хоч би що сталося на Русенлундсгатан, не надавати йому великого значення. А щодо резервних машин біля управління поліції, то належало тільки подбати, щоб до того часу, коли злочинці почнуть свою застережну акцію, вони вже не стояли на подвір'ї, а були розміщені в зручних місцях поблизу банку.
— Так, — сказав Бульдозер, більше сам до себе, — план склав Вернер Рус. Але як це довести?
— Може, друкарська машинка? — запропонував Ренн.
— Прив'язати текст до електричної машинки майже неможливо. А крім того, Рус ніколи не буває такий необережний. На чому б його спіймати?
— Ти прокурор, то й маєш знати, — сказав Кольберг. — Адже в нас головне — висунути звинувачення, а тоді хоч ти й сто разів невинний, однаково тебе засудять.
— Але Вернер Рус якраз винний, — сказав Бульдозер.
— А що робити з Маурітсоном? — спитав Гунвальд Ларсон.
— Звичайно, відпустимо його, — неуважно відповів Бульдозер. — Він своє зробив і тепер сходить зі сцени.
— Отак і сходить? — засумнівався Гунвальд Ларсон.
— Друга п'ятниця, — мрійливо мовив Бульдозер. — Подумати тільки що нас чекає.
— Атож, подумати тільки, — буркнув Гунвальд Ларсон.
Задзвонив телефон: пограбування банку у Віллінгбю.
Не вельми цікавий випадок. Іграшковий пістолет, і тільки п'ятнадцять тисяч здобичі. Злочинця спіймано через годину — він ходив, ледве тримаючись на ногах, парком Гумлегорден і роздавав гроші кожному, хто йому траплявся на очі. За той час він уже встиг напитися, купити сигару і до всього схопити кулю в ногу від надто сумлінного поліцая.
Цю справу спецгрупа розплутала, не виходячи з приміщення штабу.
— Тобі не здається, що й до неї причетний Вернер Рус? — лукаво спитав Гунвальд Ларсон.
— А що, слушна думка, — підхопив Бульдозер. — Посередньо причетний. Адже його спритні операції заохочують до них не таких здібних злочинців. Отже, можна сказати, що…
— Годі вже, ради бога, — сказав Гунвальд Ларсон.
Ренн подався до, свого кабінету.
Там сидів чоловік, якого він дуже давно не бачив.
Мартін Бек.