— Коли я скажу, де вони. — То кажіть де!
— Стривайте, не гарячкуйте, — мовив Маурітсон. — Товар добрий, будьте певні. Але спершу я хочу отримати від вас дві речі.
— Які?
— Одну — Якобсонів папір, що лежить у вас у кишені. Там написано, що з мене знято підозру в торгівлі наркотиками, слідство припинено через брак доказів тощо.
— Звичайно, ось він, — сказав Бульдозер, засовуючи руку в спідню кишеню.
— І другий папір за вашим підписом. Це вже про мій зв'язок з Мальмстремом і Муреном. Мовляв, справу перевірено, на моєму рахунку немає ніяких злочинних дій тощо.
Бульдозер Ульсон кинувся до друкарської машинки.
Не минуло й двох хвилин, як папір був готовий. Маурітсон отримав обидва документи, уважно перечитав їх і сказав:
— Усе гаразд. Лист із копіями в «Шератоні».
— У готелі?
— Так. Я їх переслав туди. Лист у портьє. До запитання.
— На чиє прізвище?
— На прізвище графа Філіппа фон Бранденбурга, — скромно сказав Маурітсон.
Усі вражено подивилися на нього. Нарешті Бульдозер сказав:
— Чудово, любий пане Маурітсон. Може, ви поки що посидите в другій кімнаті? Зовсім недовго, вип'єте чашку кави з солодкою булочкою.
— Краще чаю, — сказав Маурітсон.
— Чаю… — неуважно проказав Бульдозер. — Ейнаре, подбай, щоб панові Маурітсону принесли чаю і булочок… і щоб він не нудився сам.
Ренн вийшов з Маурітсоном, але скоро повернувся.
— А що ми далі робимо? — спитав Кольберг.
— Забираємо листа. Негайно, — відповів Бульдозер. — Найкраще, як хтось із вас піде туди, назве себе графом фон Бранденбургом і попросить пошту для нього. Хоч би ти, Гунвальде.
Гунвальд Ларсон втупив у нього блакитні очі.
— Я? Нізащо. Краще негайно звільнюся з роботи.