Кольберг знав план до найменших подробиць, але так само знав, що Гунвальд Ларсон і в думці не покладає дотримуватись того плану.
Тому він відступив трохи вбік.
Гунвальд Ларсон також посунувся, опинився навпроти дверей і зміряв їх поглядом. Нічого, можна виважити.
«У Гунвальда Ларсона манія виважувати двері», — подумав Кольберг. Щоправда, йому майже завжди щастило в цьому, але Кольберг у принципі був проти такого заходу, тому й тепер похитав головою, всім своїм обличчям виявляючи незгоду.
Але, звичайно, Гунвальд Ларсон не звернув на нього уваги. Він відступив до стіни і вперся в неї правим плечем.
Ренн приготувався допомагати йому.
Гунвальд Ларсон ледь пригнувся, виставивши ліве плече, — живий таран сто вісім кілограмів завважки і сто дев'яносто два сантиметри заввишки.
Певне, коли вже до такого дійшлося, Кольберг також налаштувався допомагати.
Того, що сталося далі, ніхто не міг передбачити.
Гунвальд Ларсон з усієї сили штовхнув двері, і вони подалися так легко, ніби їх зовсім не було.
Не зустрівши ніякого опору, він улетів до кімнати, мов повалений ураганом підіймальний кран, і головою вгатився в підвіконня з протилежного боку від дверей. Силою інерції його могутній тулуб описав дугу, і таку невдалу, що витиснув задом шибки й вивалився надвір у хмарі дрібніших і більших скалок. Аж останньої миті Гунвальд Ларсон випустив пістолет і вхопився за раму. Так він повис на висоті п'ятого поверху, відчайдушно тримаючись за вікно правою рукою і ще правим коліном. З порізаної склом руки цебеніла кров, холоша на нозі також почала червоніти..
Ренн не був такий меткий, а проте встиг опинитися за порогом саме-тоді, коли двері на рипучих завісах відкинуло назад. Вони з розгону луснули його в лоб, він упустив пістолет і впав горілиць на сходовий помісток.
Коли двері, наштовхнувшись на Ренна, знов відчинились, до квартири вскочив Кольберг. З першого ж погляду він переконався, що в кімнаті нікого немає, тільки видніють з вікна рука й нога Гунвальда Ларсона. Він кинувся до нього і обома руками вхопився за його ногу.
Гунвальд Ларсон от-от міг упасти й розбитися. Кольберг, усією вагою свого тіла налігши на Гунвальдову ногу, правою рукою спіймав його другу руку, якою той силкувався дотягтись до рами. Кілька секунд їхнє життя висіло на волосині, здавалося, що вони обидва полетять униз. Проте Гунвальд Ларсон міцно тримався за раму порізаною правою рукою, і нарешті Кольберг, натужившись до краю, спромігся витягти свого невдатного колегу на підвіконня, де він, хоч і порізаний до крові, все ж таки був уже не в такій небезпеці.
Ренн, падаючи, не зомлів, і тепер рачки переповз через поріг, шукаючи свого пістолета.
Наступним до квартири вбіг Цакрісон, а слідом за ним ускочив собака. Цакрісон побачив, що Ренн рачкує долі і з лоба в нього йде кров, побачив на підлозі пістолет, а коло розбитого вікна таких самих закривавлених Кольберга й Гунвальда Ларсона.
І він закричав:
— Ані руш! Поліція!
Тоді звів пістолет, вистрілив угору і влучив у скляну кулю під стелею. Лампа брязнула навсібіч скалками.
Цакрісон обернувся на підборах, знов вистрілив і влучив у собаку. Той осів на задні лапи й страхітливо завив.
Третя Цакрісонова куля влетіла крізь відчинені двері до ванної і пробила трубу. З дірочки, засичавши, до кімнати довгою цівкою вдарила гаряча вода.
Примчав провідник собаки.