— То я вільний?
— Вільний, з тією умовою, що ти переходиш у руки Буль… у руки прокурора Ульсона.
Бульдозер, мабуть, слухав під дверима, бо раптом розчахнув їх і влетів до кімнати.
— Швидше їдьмо, — сказав він.
— Таки зараз?
— Побалакаємо в мене, — сказав Бульдозер.
— Звичайно, — мовив Маурітсон. — 3 задоволенням.
— Ще б пак, — сказав Бульдозер. — До побачення, Якобсоне.
Якобсон провів їх порожнім поглядом. Він. до всього звик.
Через десять хвилин Маурітсона привезли до штабу спецгрупи. Йбго прийняли, мов почесного гостя, посадовили в найкраще крісло, а навколо нього розташувалися блискучі детективи. Наприклад, Кольберг, що тримав у руках список Маурітсона і читав його вголос:
— Десяток трусів і п'ятнадцять пар шкарпеток. Це для кого?
— Дві пари Муренові, а решта, мабуть, другому.
— Той Мальмстрем їсть білизну, чи що?
— Ні, просто ніколи не віддає її прати, поносить і викидає. І купує тільки найкращу. Французьку. Її можна дістати лише в Моріса.
— З такими звичками хоч-не-хоч доведеться грабувати банки.
— А що таке астролябія? — поцікавився Ренн.
— Це давня модель секстанта, — пояснив Гунвальд Ларсон і в свою чергу спитав: — А навіщо їм чотири маски?
— Цього я не знаю. До речі, в них уже є дві, я купив їх минулого тижня.
— Шість коробок «дев'ятки» — що це означає? — знов спитав Ренн.
— Це суто чоловічий товар, — втомлено пояснив Маурітсон і додав не зовсім пристойний жарт.
— Та киньте ви той папірець, — добродушно сказав Бульдозер Ульсон. — Та й ваші дотепи, пане Маурітсон, нам необов'язково слухати. Жартувати ми й самі вміємо.
— Якби-то, — понуро мовив Кольберг.