— Я міг би дати йому певну інформацію.
— А ти дай її мені.
— Ідеться про секретні відомості, — мовив Маурітсон. — Вам напевне не важко зв'язатися з ним по телефону.
Якобсон подумав. Він пам'ятав, як начальник управління поліції та його помічник казали, що пограбування банків тепер найважливіші. Тільки один злочин вважали ще тяжчим — кидати тухлими яйцями в посла Сполучених Штатів.
Він присунув до себе телефон і набрав номер спецгрупи, що мала свій штаб на Кунгсгольмені. Бульдозер відразу зняв трубку.
— Ульсон слухає.
— Це Генрік Якобсон. Ми тут затримали одного типа за наркотики, і він запевняє, начебто може щось сказати.
— Про пограбування банків?
— Мабуть.
— Я зараз буду, — відповів Бульдозер.
І справді, за кілька хвилин Бульдозер ускочив до Якобсонового кабінету, тремтячи з нетерплячки. Розмова тривала недовго.
— Що ви нам хочете сказати, пане Маурітсон? — спитав він.
— Вас часом не цікавлять двоє хлопців на прізвища Мальмстрем і Мурен?
— Ще б пак! — Бульдозер облизався. — Дуже цікавлять. І що ви можете про них сказати?
— Я знаю, де вони перебувають.
— Перебувають тепер?
— Так.
Бульдозер потер руки із задоволення. Потім наче отямився:
— Певне, ви, пане Маурітсон, хочете поставити нам якісь умови?
— Я б волів обміркувати з вами це питання десь у затишнішому місці.
— Гм… Скажімо, мій кабінет на Кунгсгольмсгатан вас більше влаштував би?
— З усіх поглядів, — сказав Маурітсон. — Мабуть, тепер вам треба домовитися з цим добродієм?