Усі відразу впізнали, хто це.
Гунвальд Ларсон.
Спалахнуло світло.
Спецгрупа сиділа мовчки.
Нарешті озвався начальник управління:
— Про це нікому жодного слова.
Звичайно, аякже. Ніхто не повинен проговоритися. Мальм і собі крикнув пронизливим голосом:
— Нікому жодного слова! Ви відповідаєте за це.
Кольберг зареготав.
— Як так могло вийти? — спитав Бульдозер Ульсон.
Видно було, що навіть він трохи спантеличений.
— Та… — затнувся кіномеханік, — з технічного боку неважко пояснити це. Заїло спуск, і камера почала працювати пізніше, ніж було потрібно. Що вдієш, делікатна штука.
— Якщо бодай слово проникне в пресу, — знов загримів начальник управління, — то…
— … міністерству доведеться знов замовляти новий шнур до телефону, — докінчив Гунвальд Ларсон.
— Як же ж вона гарно замаскувалася! — захоплено мовив Кольберг.
Начальник управління кинувся до дверей. Мальм подріботів за ним.
Кольберг закашлявся від сміху.
— Ну що ти скажеш, — забідкався Бульдозер Ульсон.
— По-моєму, фільм дуже добрий, — скромно мовив Гунвальд Ларсон.
Кольберг відкашлявся й пильно глянув на того, хто тимчасово став його начальником.
Бульдозер Ульсон був рушійною силою спецгрупи. Він просто любив банкові пограбування і останніми роками, коли ці пограбування почастішали, аж розцвів. Він був генератором ідей і енергії, міг працювати цілими тижнями по вісімнадцять годин, не нарікаючи, не занепадаючи духом і не виявляючи бодай сліду втоми. Іноді його вкрай запрацьовані підлеглі міркували, чи, бува, не сам він директор славетного акціонерного товариства «Шведські злочини».
Бульдозер Ульсон, видно, вважав працю поліції найприємнішою і найцікавішою з усіх.