— Зараз почуєш. Наприклад, ось що. Минулого тижня на ту квартиру їздив кримінальний експерт. Хоч більшість слідів стерті, проте він зразу помітив на килимку криваві плями, одну велику й дві малі. Ти бачив криваві плями?
— Ні. Та я їх і не шукав.
— Видно, що не шукав. А чого ж ти шукав?
— Нічого особливого. Адже все й так було ясно.
— Коли ти не помітив кривавих плям, то, мабуть, міг проглядіти й інше.
— У кожному разі, зброї там не було.
— Ти роздивився, як був одягнений покійник?
— Не зовсім. Але ж він уже майже зогнив. Певне, в якесь ганчір'я. До того ж я не бачу, щоб це мало якесь значення.
— Але ти зразу… визначив, що покійник був убогий і самітний. Не якась важлива особа.
— Авжеж. Коли скільки, як я, надивишся на всіляких алкоголіків та іншу голоту…
— То що?
— А те, що свою публіку я знаю.
Він, певне, навіть не здогадується, звідки походить цей вислів, подумав Мартін Бек. І вголос запитав:
— А коли б покійник посідав якесь вище становище, ти був би уважніший?
— Авжеж, тоді доводиться все враховувати. Адже й нам добре перепадає.
— Він оглянувся по кабінеті.
— Ви тут, може, й не знаєте про те, а в нас роботи по самі вуха. Не будеш бавитися в Шерлока Холмса щоразу, коли тобі трапиться мертвий волоцюга. Ти ще щось хочеш сказати?
— Так. Хочу наголосити, що ти вів цю справу вкрай недбало.
— Що?
Густавсон підвівся. Видно, він аж тепер похопився, що Мартін Бекгари своєму становищі міг добре зіпсувати йому кар'єру.
— Стривай, — промурмотів він, — це тільки тому, що я не помітив кривавих плям і не знайшов зброї, якої там не було?
— Ці недогляди ще не найгірше, — відповів Мартін Бек, — хоч їх також не можна вибачити. Але ти, наприклад, подзвонив судовому лікареві й дав їй вказівки, які; грунтувались на упереджених і хибних міркуваннях. Крім того, ти навіяв поліцаям думку, що це справа проста, мовляв, досить тобі ввійти до кімнати, скинути на неї оком, і. все стане зрозумілим. Ти сказав їм, що не треба викликати ніяких експертів, і звелів забрати тіло, навіть не подбавши, щоб були зроблені знімки.