На обличчі в Бульдозера й далі світилося співчуття. Зненацька він нахилився й висунув спідню шухляду столу.
— Ага, присягаєшся… А однаково я залишаю за собою право сумніватись.
Він випростався, кинув на стіл зелену сумку й переможно глянув на Маурітсона. Той приголомшено витріщив очі на сумку.
— Так, так, Маурітсоне, тут у нас є все. — Бульдозер витяг із сумки речі й розклав їх рядком на столі. — Перука, сорочка, окуляри, капелюх і нарешті найголовніше — пістолет. Що ти тепер скажеш?
Маурітсон спершу спантеличено дивився на речі, що з'являлися на столі, потім раптом вираз обличчя його змінився, і він завмер, білий, мов стіна.
— Що це… що це таке? — спитав він.
Голос у нього зірвався, він відкашлявся і ще раз запитав те саме.
Бульдозер глянув на нього втомлено і звернувся до Ренна:
— Ейнаре, глянь, будь ласка, чи прийшли свідки. — Еге, — мовив той і вийшов.
Він повернувся через кілька хвилин, спинився в дверях і сказав:
— Ну.
Бульдозер схопився з місця.
— Чудово! Зараз перевіримо!
Ренн знов вийшов. Бульдозер поскладав речі назад у сумку і сказав:
— Що ж, Маурітсоне, ходімо в другий кабінет і влаштуймо невеличкий показ-моделей. Ти підеш із нами, Гунвальде?
Він кинувся до дверей із сумкою в руках. Гунвальд Ларсон подався за ним, безцеремонно підштовхуючи перед собою Маурітсона.
Кабінет, до якого вони зайшли, був аж у кінці коридора. Він не дуже відрізнявся від інших службових приміщень. Письмовий стіл, стільці, шафи з паперами, столик для друкарської машинки. На стіні дзеркало. З суміжної кімнати те дзеркало правило за віконце — крізь нього можна було побачити усе, що робиться в кабінеті, до якого зайшли Маурітсон з Бульдозером і Гунвальдом — Ларсоном.
Ейнар Ренн стояв біля віконця й дивився, як Бульдозер допомагав Маурітсонові надягти блакитну сорочку й русяву перуку, як він подавав йому капелюх і темні окуляри. Маурітсон підійшов до дзеркала і вражено глянув на своє відображення в ньому. Він дивився просто у вічі Реннові, тому аж стало ніяково, хоч він і знав, що його не видно. Окуляри й капелюх також виявились якраз до міри Маурітсонові.
Ренн вийшов і запросив першого свідка — касирку з банку на Горнсгатан. Маурітсон стояв посеред кімнати — із сумкою через плече, а коли Бульдозер сказав йому щось, почав походжати з кутка в куток.
Касирка глянула на нього у віконце, перевела погляд на Ренна й кивнула головою.
— Придивіться як слід, — сказав Ренн.
— Звичайно, це вона. Нема ніякого сумніву. Може, тоді вона була у вужчих штанях, а решта все те саме.