Засідання Космічного комітету тривало ще понад годину.
Пізно увечері міс Елен Кенні знайшла радянського представника академіка Бєляєва за одним зі столиків веранди готелю. Це був сухий, підтягнутий, вишукано вдягнений чоловік із гладко зачесаним сивим волоссям, з вузьким обличчям, тонким ротом та іронічними уважними очима за скельцями окулярів без оправи.
Грав оркестр, майже не рухалися стиснуті в задушливій тісняві танцю пари, спритно снували кельнери, балансуючи з підносами в одній руці, мило пропонували букети гарненькі квіткарки з утомленими губами.
— Я зізналася б, що годжуся вам у онучки, пане академіку, — заговорила по-російськи міс Кенні, — якби ви виявилися скіфським богатирем із сивою бородою й лев’ячою гривою. Але ви такий екстраєвропеєць, що і без того не захочете розсердитися, якщо я посиджу з вами.
Академік негайно встав і присунув другий стілець до столика.
— Прошу вас, — шанобливо сказав він і додав: — На жаль, про внуків я можу лише мріяти. Ви, звісно, журналістка?
— О-о! Ви проникливий і чемний чоловік, пане академіку. У мене невагоме питання. Для чого росіяни заважають закінчити міжнародну космічну ракету?
Академік ледь помітно посміхнувся. Міс Кенні безневинно дивилася на нього зеленкуватими, але не примруженими, як завжди, а майже круглими очима, тримаючи перед собою розкритий блокнот.
— Смію підозрювати, що вам відомо, на яке пальне розрахована ракета.
— О так! На ядерне. Але ж ракети досі літали на іншому пальному. Навіщо вибране ядерне пальне? Щоб не можна було домовитися?
— Ні, чому ж? — Академік сів напроти Елен. — Пальне — це особливе питання.
До їх столика підійшов молодик із краваткою метеликом, у штанцях, що обтягували ноги, з величезними бортами коротенького піджачка.
— Пардон, ви дозволите, мосьє, запросити вашу даму на танець? — запитав він по-французьки.
— Якщо це принесе їй задоволення, — сказав академік, допитливо дивлячись на журналістку.
Міс Елен Кенні, посміхнувшись академікові, встала.
Сумочка і блокнот залишилися на столі.
Академік замовив дві чарки вермуту.
Міс Кенні, поклавши руку на плече заздалегідь найнятого нею партнера і плавно рухаючись у такт музики, скоса поглядала на Бєляєва. Він не піде! Добре вихований чоловік не може піти! А якщо він дочекається її, то… розмова буде майже інтимною…
Танець закінчився, і жевжикуватий партнер усадовив міс Кенні. Вона торжествувала. Академік чекав її!.. І навіть замовив для неї вермут!
Але тут з’явився непроханий претендент на танець з нею, ввічливий турист, що нагадував самовдоволену напомаджену жердину. Так сказала про нього міс Кенні, коли він, сприкрений, відійшов, діставши відмову.
— Ракети літали на рідкому пальному, — наче й не було нічого сказав академік. — Ще Ціолковський перший підрахував, які можуть бути досягнуті за допомогою відомих видів пального швидкості витікання газів із дюз реактивного двигуна і які швидкості досяжні при цьому ракетою.
— О так! Ціолковський! — з повагою промовила міс Кенні.