— Давні люди в го́рі посипали попелом голову. Тут у попелі ціла планета.
Танкетка зупинилася. Друга рука-маніпулятор простяглася до сліду гусениці й підібрала камінець, що зблиснув у колії. Залізні пальці обережно простягнули знахідку Елен.
— Ой! Яка краса! — вигукнула вона.
— Для вас, міс Кенні. Перший місячний камінь.
— Як ви гадаєте, я зберігатиму його все життя? — задумливо запитала Елен.
У її руці мерехтів яскраво-червоний вогник.
— Я зовсім не знаю вас, — зніяковів Громов.
— А вам цього кортить?
— Боюся, що сюрпризів у вас не менше, ніж на Місяці, — знайшовся Євген і додав: — Елен — по-російськи Олена. Можна мені називати вас… Селеною?
Елен подивилася вгору, де виблискували в сонячних променях верхівки скель:
— Селена — по-грецьки Місяць. Мені це подобається. А ви-бо не ви… лише ваше зображення. Я нарікаю вас Міражем. Коли я з вами, то наче не на Місяці.
Несподівано легкий тон розмови був не випадковий, Елен вибрала його, підсвідомо захищаючись від довкілля, що її пригнічувало. Євген усе збагнув і підтримував цей тон. Він розумів, що якби вона усвідомила, що опинилася на Місяці цілком сама, то втратила б розум. Елен по-жіночому оборонялася від чужої й ворожої природи, чіпляючись за знайоме і звичне. За прозорою півсферою виднівся рятівний шматочок земного світу, і їй необхідна була така сама рятівна, хай найпорожніша, але тільки земна розмова, яку так мило вміють провадити на Землі жінки. І Євген спробував саме так говорити з Елен, що знаходилася на Місяці.
— Коли я з вами, то наче не на Місяці.
Вона повторювала це й задумливо перебирала величезні залізні пальці маніпулятора. Будова була такою, що кожен залізний палець був пов’язаний з пальцем Євгена, щонайменший рух руки якого негайно передавався могутнім сталевим м’язам маніпулятора. Євген відчував, як один за одним згиналися його пальці, Елен раптом зрозуміла це і збентежено відсмикнула від лапи руки.
— Як яскраво тут! — сказала вона, тривожно озираючись довкола.
— Не лише яскраво, але й жарко, — трохи схвильовано відгукнувся Євген. — Вище ста градусів.
— Мені прохолодно, — пощулилася Елен.
— На вас хороший американський костюм.
— Ви гадаєте? Він гарний?
— У вашому костюмі напівпровідники двох видів. Одні, нагріваючись, дають електричний струм, а другі під впливом цього струму охолоджують ваш костюм.
— Як багато треба знати, коли бути на Місяці, — зітхнула Елен. — Я без вас уже не можу тут… Ой! Що це?
Танкетка виїхала з-за скелі, і в зоряному небі з’явився величезний напівзатінений, яскраво сяючий диск. Він був у багато разів більший від Сонця.