— До дідька! — крикнув Годвін більше для того, щоб від звуку власного голосу оговтатися.
Але видиво не зникло.
Перед ним у скафандрі, що облягав тіло, з відкинутим шоломом стояла маленька тендітна жінка. Вона тривожно дивилася ледь примруженими очима і вдавано посміхалася.
— Хелло, Годвін! Я теж спала при зльоті, — нарочито бадьоро промовила вона.
— До дідька! — заревів, не тямлячи себе, Годвін. — Я вижену тебе геть, навіть якщо ти привид!
— Тоді дайте сигарету, — посміхнулася незнайомка. — Привиди не курять.
— Тим гірше, — сипло вимовив Годвін, сідаючи. — Духи принаймні не мають ваги. Але якщо ви жінка…
— Ви сумніваєтеся в цьому? — із зухвалою насмішкою запитала невідома.
— У вас має бути фунтів сто… сто зайвих фунтів, мем! — важко сказав Годвін.
— Може, ви запросите даму сісти? — сказала вона, намагаючись налагодити стосунки.
— Гм… Сісти? Мені потрібно думати про те, як сісти на Місяць, — неприязно відказав Годвін. — А кабіна… вірніше, ракета розрахована на одного… людиноподібного…
Молода жінка поморщилася.
Годвін схопився. Його охопив напад люті, що з ним іноді бувало.
Він у нестямі дивився на прилади, ладен видерти їх, викинути за борт.
Незнайомка спокійно спостерігала за ним.
— О, чорт! — простогнав пілот, повалившись у крісло. — Хіба набереш сто фунтів! Тут вирахувані унції…
— Що ви думаєте про мене, Годвін? — запитала незнайомка, всідаючись на край пульта і похитуючи ногою. — Я витримала зліт зовсім не у вашому зручному кріслі.
— Що я думаю, мем? — роздратовано повторив він. — Про те пальне, яке перевитрачено на вас при зльоті. Як ви сюди потрапили?
— Повідомте на Землю. Там чекають цієї сенсації, Годвін.
— Слухайте, мем, чорти б вас узяли! — скипів Годвін. — Нам ніколи не сісти разом ні на Землю, ні на Місяць. Пального не вистачить. Я вас не знаю. Можливо, ви хороша дівчина…
— Ви хороший хлопець, Годвін. Увімкніть радіо.
— Не поспішайте, мем. Я даю завдання кібернетичній машині. Деякий підрахунок, перш ніж… Ви самі не розумієте, в яку кепську справу вас уплутали. У яку кепську справу…