— Тату, де ви?
— Ми всі біля тебе.
Піднімаю голову і бачу: на пагорбі стоїть увесь хутір і тихо гомонить. Чоловіки, — хто в чорній од крові сорочці, хто з порваними жилами і розтерзаною плоттю. Голі жінки, з розметаним волоссям, що затуляють обвугленими руками груди. Коні і корови з проваленими боками, обвислими нутрощами.
Мене охоплює жах, який не може вмістити одне людське тіло. Пронизує дикий біль.
— Кожен має збудувати свій дім, — каже батько. — І ніколи не питай себе, навіщо живеш на цій землі.
Перелік виявлених і виправлених верстальником помилок набору:
Стор. 35: Зоя одягає найкраще плаття до столу і сколює мишкою [волоюсся] => волосся.
Стор. 78: Чи хто хоч знає в місті, яке [волося] => волосся в його дружини?
Стор. 80: Дихала глибоко, з [присвитом] => присвистом, рам’я на ній піднімалося, не хотіло прикривати од холоду ледь живе тіло.
Стор. 94: Батько намагався заговорити про матір, але їхні розмови обмежувалися переглядом щоденника, його [запитанями] => запитаннями про вчителів і її відповідями: «Як скажете, тату».
Стор. 118: На Землі живе десять мільярдів ротів, сідниць, [у двічі] => удвічі більше рук і ніг, які з дня на день знищують нашу планету.
Стор. 121: Жінка розповідала, що колись у їхньому дворі [розвезлася] => розверзлася земля і утворилася глибока щілина.
Стор. 140: Тут же розпотрошили коробочку з [льодяники] => льодяниками.
Стор. 144: В інтернаті не любили вчителя праці [не] => на прізвисько Віл, котрий вибивав із хлопців дурість.
Стор. 173: Вперше за довгі місяці поневірянь Сава забув, що в нього немає [метрику] => метрики, що в нього немає даху, немає нічого, і що на кожному кроці може напоротися на міліцію, яка знову запроторить його в патронат.