— Ні, але…
— Я також! Ось тобі і вся ймовірність, — розвів руками Нота, маючи на увазі, що все очевидно. — Вважай, що язва це міф вигаданий для таких зануд як ти!
Володя не знав, що і думати, спостерігаючи як його шеф поволі сходить з розуму. Хоча можливо просто хтось з них двох знову погано виспався…
— Послухайте мене, — прошепотів Володя, — я не маю жодної гадки як, але цей покидьок, можливо, переманив на свій бік одразу двох Великих бобів. А як же хочете відповісти йому Ви? А Ви хочете підсунути йому проносне??? Чи не краще придумати, щось більш винточене і разом з тим більш жорстоке?
— Звичайно краще, — погодився Нота, — Але нічого більш витонченого я придумати не зміг.
У Володі кінчились аргументи і він впав у крісло мов стомлена медуза, а згодом і Нота поспішив взяти приклад зі свого шеф-кухаря. Вони обоє знали, що потрібно щось робити. Але що саме??? Мовчання взяло над ними гору. Першим гробової тиші не витримали вуха Ноти.
— Добре, — тяжко зітхнув він, — нехай проносне буде запасним варіантом. Але в будь-якому випадку настав час поговорити з цим покидьком і пояснити, що він чинить не гарно. Ти згоден?
— Ну-у, це вже більш-менш, — погодився Володя.
Все що залишалося Ноті це заманити покидька на свою територію, аби в того було якомога менше місця для маневрів. Ясне діло, Нота не збирався вигадувати казна які картки і під «заманити покидька», мав на увазі, що просто подзвонить йому, скориставшись залишеною візиткою. Так і зробив…
Вже через три хвилини вони напрочуд легко домовились про зустріч у «Діамантовому язику» у вечір наступної неділі. Шаленого здивування в голосі Галушки Нота не відчув, як не відчув і розгубленості, тремтіння та заїкання. Однак, нотки чекання цього дзвінка в його голосі також не вчулося, що вже само по собі було для Олексія хорошим знаком. Звідки він міг знати, що не тільки Великі Боби бувають зрадниками?
Неділя, ранок… Галушка отримав чергову записку від свого друга. Вона, нашкрябана почерком самого Андрія, цього разу чекала його на столі у кухні. Розгорнувши папірця, Андрій прочитав наступне:
«Будь, обережним. Нічим не частуйся. Для тебе приготували серунця!!!».
Ще раз перечитавши повідомлення, Галушка щиро подякував, після чого почав розміркувати над отриманою інформацією і над тим як її використати. Можна було б відплатити Ноті тією ж монетою – відволікти, наливши суперклею на стілець, але Галушка швидко відігнав від себе цю дурну ідею, приманивши у десять разів кращу. Думка була доволі цікава хоча і досить жорстока – в самий раз аби залишити на голові у Ноти кілька клаптиків сивого волосся.
…Не спокійний недільний вечір. В повітрі гуляв запах помсти, який чомусь був дуже схожий на суміш ромашки, мигдального масла і пургену. Нота все ж таки зварив це чудернацьке зілля, розколотивши його у найдешевшому вині яке тільки зміг знайти. Вдягнувши свій другий кращий костюм, він відчув себе готовим зустріти суперника зі всіма почестями. В свою чергу, Галушка також підготувався до цієї зустрічі як слід, щоправда справа була зовсім не в костюмі, а в його маленькій кишені котра не могла вмістити в себе нічого більшого аніж крихітний тюбик зубної пасти. Що ж стосується Володі, то він… А хоча, яке нам діло, що робив Володя?
Близько восьми годин вечора Галушка, минаючи статую Ноти старшого, піднімався по знайомим довгим сходам «Діамантового язика». За ці три роки Андрій навіть близько не підходив до ресторану і тепер міг як ніхто інший оцінити найменші зміни котрі відбулися в ньому. Ніяких! Абсолютно ніяких змін. Все та ж статуя з блискучим діамантом, який у вечері підсвічувався таємничим блакитним світлом; все ті ж охоронці котрі були готові знищити будь-кого хто занадто близько підійде до їхнього скарбу. Не змінилося нічого, окрім самого Галушки… Втім, цього було цілком достатньо аби Нота запам'ятав дану зустріч навіть краще ніж дві попередніх.
Всередині ресторану також не було особливих змін, от тільки статуї, фонтани і візерунки вже не справляли такого враження як колись.
Повідомивши офіціанту мету свого візиту, Галушка був запрошений до одного зі столиків, призначеного для особливих прийомів. Звичайно, під «особливими прийомами» не малися на увазі ті в яких людей труять проносним, однак судячи з вигляду столик дійсно терплячи чекав вельми поважних гостей.
— Пан Нота буде через п’ять хвилин, — повідомив офіціант. — Вам, що-небудь принести?
Галушка, вмостивши свою дупку зручніше, дістав з кишені двісті гривень і протягнув їх офіціанту зі словами:
— Стакан холодної води.
— За рахунок закладу, — відповів офіціант.
— Це на чай, — на мить прищуривши ліве око, посміхнувся Галушка.