— Так, я люблю морозиво. А що?
— Та нічого. Просто на вихідних ми йдемо з дядьком Віктором у якийсь ресторан, безкоштовно їсти морозиво. Цей ресторан навряд чи кращий у нашій країні, але дядько каже, що морозиво там немов у казці. Я вас запрошую.
«Ну хоч, щось», — посміхнувшись, подумав Нота і мовив:
—Я обов’язково до вас приєднаюся.
Петя посміхнувся у відповідь, подумки гірко жалкуючи про свою пропозицію, адже три людини люблячих морозиво – це забагато, навіть якщо воно безкоштовне.
Тим часом, Нота зігрітий думкою про льодовий смаколик, вирішив повернутися до рояля. С горем навпіл йому все ж таки вдалося відтворити щось схоже на музику, однак як сказав би батько: «Відро для сміття – прямо і наліво, синку…». Втім, згодом у Олексія все ж таки з’явилась хороша ідея. Він просто почав прислухатися до того, що грає Петя, після чого намагався повторювати за ним, злегка перероблюючи мелодію на свій лад, чи може просто не правильно граючи. Швидко це помітивши, хлопчик несподівано перестав грати і на превеликий жаль Олексія, останні сорок хвилин тільки те й робив, що витріщався у зошит.
— Час вийшов!!! — зайшовши в аудиторію вигукнув Черненко. — Хто хотів би першим продемонструвати, що у нього вийшло?
Нота люб’язно поступився цією можливістю дитині.
Петя зіграв композицію і здається дуже вдало, адже не дарма у його дядька з’явилися сльози на очах. Коли ж Петя закінчив, Віктор скомандував Ноті:
— Тепер ваша черга!
Нота зітхнув, набрав повні груди повітря, закрив очі, провів долонями над клавішами і…
Через шість з половиною хвилин Петя зачинив за собою двері консерваторії та побіг по осіннім калюжам не жалкуючи чистеньких червоних штанців.
"Покидьок"
Після закінчення уроку, пригнічений поразкою, Нота начхав на «Діамантовий язик» і поїхав додому грати на роялі. Однак згодом Олексію подзвонив його шеф-кухар і повідомив, що бачив як другий «Великий Боб» виходив з «Чаріcона» пережовуючи якусь гидоту своїм мерзенним зрадливим ротом. Поцікавившись чи не прибив він цю паскуду на місці і дізнавшись, що «ні», Нота подякував Володі за інформацію, вибачився за те, що поводив себе як худоба і поклав слухавку, підозрюючи, що сон сьогодні погостює у когось іншого.
Нічка і справді видалася безсонна. Довго розмірковуючи над тим, як накапостити Галушці у відповідь, відучивши його при цьому красти чужих клієнтів, Нота так нічогісінько і не вигадав. Врешті-решт, в пошуках жорстоких санкцій, свої рвані і не оформлені думки Олексій вирішив замінити на всезнаючий «Google». За якихось десять хвилин, серед численних тематичних форумів йому вдалося знайти присвячений саме помсті. Форум виявися настільки затишним, а користувачі доброзичливі, що багато з них відгукнулися на проблему Олексія майже миттєво, закидавши його різноманітними можливими варіантами. Більше того, одна форумчанка, ховаючись під доволі інформативним ніком «Справедливість15» в якому число означало ні що інше як вік молодої особи, люб’язно надала Ноті рецепт міцного проносного на основі ромашки мигдального масла і пургену. Цей засіб, зі слів самої «Справедливості15», вона нещодавно випробувала на своєму «колишньому» і ефект був настільки вражаючий, що зняте відео набрало на «Youtube» більше мільйона переглядів. «Це мені підходить!!!», — на радощах вигукнув Нота до порожньої кімнати.
— Ви що з глузду з’їхали? — не повірив своїм вухам Володя. — Вам на відміну від цієї тупої безжалісної сволоти не п'ятнадцять років!
Правдами і не правдами, але Ноті вдалося вмовити свого шеф-кухаря взяти вихідний і тепер Олексій на краю міста, у якомусь генделі за чаркою пива, намагався пояснити, що краще так ніж ніяк.
В аргументи Олексій почав приводити світову статистику яка свідчила, що десятки тисяч людей з усіх куточків планети підливають проносне своїм ворогам і що це вважається універсально-офіційною помстою яка не залежить а ні від віку, а ні від статусу месника. Разом з тим, Нота поділився своїми невеличкими побоюваннями з приводу побічних ефектів які може викликати цей таємничий препарат.
—А я про що! — вигукнув Володя. — А якщо у нього язва? Що тоді?Тюрма?
— Ймовірність надзвичайно мала, — заперечив Нота, котрого тюрма звичайно не влаштовувала.
—В таких справах, не може бути надзвичайно малої ймовірності. Вона або є, або її не має… Тут вона є!!! — знову вигукнув Володя.
— Ти хворієш язвою? — з розумним виглядом запитав Нота.