— Ні, я хочу аби ви відчули мотивацію!
Почувся легенький стук в двері і після того як Віктор дозволив, в аудиторію зайшов світленький хлопчик років восьми, з ранцем за спиною лиш трохи меншим ніж він сам. Нота одразу ж згадав як у школі в нього був точнісінько такий же ранець. На душі стало якось одночасно приємно і сумно, немов саме дитинство завітало до нього в образі цього маленького музиканта.
— Знайомтеся – це Петя.
— Привіт, Петя, — лагідно привітався Нота, протягнувши хлопчикові руку.
Петя не соромлячись подарував Ноті доволі сильне рукостискання, однак зробив це мовчки, лиш злегка аристократично нахиливши голову. Вивчивши дитину більш уважно і подумки начепивши їй бороду, Нота дійшов висновку, що вони з Черненком родичі.
— Петя – мій племінник, — пригладивши хлопчикові волосся, пояснив Черненко. — Йому всього вісім, але він має не аби який потенціал. Можливо зроблю велику помилку, що скажу це при ньому, та Петя мій кращий учень і найбільша моя надія.
— Дивно, мені завжди здавалося, що головна ваша надія це я, — мимохідь пожартував Нота.
Однак цей жарт настільки прийшовся Віктору до душі, що він мало не луснув від сміху.
— Як я вже сказав, сьогодні вам доведеться змагатися між собою. Я надам вам композицію і півтори години. Через ці півтори години ви маєте зіграти те, що я вам дав. Все дуже просто! — Черненко зробив невеличку паузу. — Все! Окрім самої композиції.
Побачивши кількість нот в зошиті наданим Черненком, Нота хотів благати про нічию, але здається в правилах про неї нічого сказано не було.
— Ще один нюанс полягає в тому, що вам буде складно зосередитись, адже ви чутимете гру вашого опонента. — Черненко знову зробив паузу і зрозумівши по очах Ноти, що зосередженість не його сильний бік, продовжив… — Той хто зіграє краще, отримає бонус. Петю я одразу ж відпущу додому, а вас…
— Якщо можна, також додому. Мені сьогодні потрібно прийти раніше, — пробурмотів Нота.
— Чудово! Тоді і вас я одразу відпущу. Звичайно при умові, що ви виграєте. — Моргнув оком Віктор, немов повідомляючи, що у Олексія жодних шансів. — Не буду вам заважати!
Провівши Черненка поглядом сповненим тепла, Нота вирішив звернутися до Петі:
— Ти не проти, якщо я буду грати на білому?
— Ви краще граєте на білому? — поцікавився хлопчик.
— Мабуть ні. А хіба між ними є якась різниця?
— Немає, якщо білий колір ваш улюблений, — мовило дитя всівшись за чорним.
Нота кілька секунд спостерігав за хлопчиком, намагаючись зрозуміти його слова, але згадавши, що час зовсім не зупинився, всівся за білий рояль і почав вивчати отриману композицію.
Спочатку вона задалася Олексію складною, потім дуже складною, а згодом і зовсім непосильною. І лиш коли позаду він почув перші спроби Петі награти цю мелодію, Нота взяв себе в руки і спробував видати з під клавіш хоч щось схоже на музику. Втім, виходило у нього не надто. Можливо тому, що гра Петі не давала йому зосередитись, а може тому, що просто не було охоти. Врешті-решт Олексій і сам себе непогано відволікав, вошколуплячись та намагаючись при цьому обрати максимально зручну позицію. Коли ж терпіти вже було не сила, Нота прикрив зошит і обернувшись до Петі вигукнув:
— Петя!
Однак ніякої відповіді він не почув. Ймовірно, Петя вмів добре абстрагуватися від реальності і зараз йому не було ніякого діла навіть до власників елітних ресторанів. Втім, Нота не звик здаватися, як і щось змінювати: