Володя гикнув, згадуючи скільки пива з Тимофієм вони вицідили вчора. Великий Боб згорів би від заздрощів
— Поспи і приходь у другій половині дня. Я вирахую це з твоєї зарплатні, — суворо повідомив Нота.
— Що, вибачте??? — приставив долоню до вуха, Володя. — Із зарплатні?Ні, ви це бачили! Я тут стараюся як можу; розробляю дурні плани; заливаю своє пузо пивом. Розважаю німих кухарів, чорт забирай!!! Що ви робите, пане Ното???
— Те, що я роблю тебе не стосується, — ще більш суворо відповів Нота, зупинивши на Володі начальницький погляд.
Разом з тим Олексій спробував непомітно сховати під стіл зошита обмальованого музикальними напрацюваннями. Помітивши цю жалюгідну спробу, шеф-кухар відкрив рота аби облаяти невігласа, та вийшло так, що сам своєю ж лайкою вдавився. Зрештою, Володя знову гикнув і обернувшись попрямував до виходу. Щоправда, біля самісіньких дверей він зупинився обернувся і подивившись на свого шефа холодним пронизуючим до кісток поглядом, мовив:
— Коли-небудь, я спалю цей Ваш рояль до бісової мами.
Мурашки по тілу – ось який ефект справили на Ноту слова його підлеглого. Він добре пам’ятав як одного разу ще в дитинстві, засидівшись біля інструменту, почув від батька точнісінько такі ж слова.
Звичайно Нота розумів, що Володя має повне право сердитись; надавати своєму недолугому начальству по-морді, або навіть зламати кінцівку. В крайньому випадку подзвонити діду Толі в Житомир аби той навчив онука розуму. Однак, про те щоб кинути музичні уроки не могло бути і мови, а з Галушкою можна поквитатися і пізніше.
"Паскудний сон і Петя"
Заколиханий роздумами, в ту ніч Нота знову спав наче немовля. Він був з тих людей для яких твердження, що вони бачать сновидіння, було образливим. Такі люди не бачать сновидінь, а спостерігають цілі фільми обов’язково у високій якості з глибоко продуманим і деталізованим сюжетом, що в сукупності робить це кіно реальнішим за саме життя. Крім незліченних образів обов’язковим атрибутом таких снів є звуки і навіть запахи, які до речі дуже часто мали певний образ. Тому коли в черговий раз в порожньому концертному залі Нота віддавав свою душу інструменту, зала наповнювалася різноманітними, здебільшого червоними туманностями, напівпрозорими струнами, що нагадували собою павутиння і чіпсами зі смаком васабі про існування яких в реальному житті Нота не підозрював.
Перший гість, що несподівано з’явився в третьому ряду мав силует дівчини з розпущеним волоссям. Ні хто інший як Анна Нота завітала в його дивний світ, що з неабиякою турботою створений стомленою підсвідомістю. Дівчина зрадливо мовчить, а для Ноти надзвичайно важлива її похвала. Невже навіть їй не подобається те, що він робить? Тоді взагалі навіщо йому це робити?
— На зло мені!? — вигукнув другий гість з четвертого ряду.
Нота старший, власною персоною!Він мав сміливість безтактно з’являтися у реальному житті – що вже говорити про сни?
З відповіддю Олексій не поспішав. Щоправда і можливості такої не мав, оскільки пальці бігали по клавішах мов примагнічені, зовсім не підкоряючись своєму господарю.
— Вибачте, але ваша гра на роялі повне лайно… — спокійно повідомив третій гість, що з’явився нізвідки, прямісінько у Олексія за спиною. Та преш ніж Нота обернувся, гість встиг розчинитися у тумані. Його голос був миттєво Олексієм забутий, а особистість лишилася таємницею
— Лайно! — на відмінно виконавши роль луни, повторив Нота старший.
— Лайно!!! — аплодуючи, вигукнув п’ятий гість з першого ряду.
— А ти що тут робиш? — вирвалося у Олексія, коли він побачив у ролі п’ятого гостя Галушку.
Однак Галушка навіть не думав відповідати. Він підніс долоню до рота і солодко позіхнувши мовив: «Нудьга…». Через мить, Нота відчув на руках тепло, а перевівши погляд побачив, що клавіші повністю заставлені різноманітними стравами.
— Так набагато веселіше! — гучніше почав аплодувати Галушка.
— Грай мені на зло!!! — закричав Нота старший.
Розмазуючи по клавішах кетчуп, лапшу і багато іншої гидоти, Нота готував найжахливішу в його житті страву, не без підозри, що зрештою його примусять цю страву з’їсти.