А це запитання взагалі Тимофія перелякало і він захитав головою так немов йому запропонували зрадити батьківщину.
— Ну це я так.. Наприклад… — Не здавався впертий незнайомець. — Адже не може бути у вас все так гладко. Ви ж люди а не роботи. Ви там всі люди, чорт забирай!!! Де моє пиво!? — вигукнув чоловік бармену.
В цей час Тимофій почав вперто згадувати, що в їхньому ресторані може бути «не гладко». Згадавши минулий четвер, суботу, а ще багато інших днів, швидко спробував забути цю прикрість. Однак, гримаса сорому яка проіснувала всього на всього мить, була помічена незнайомцем і він, піднявши вказівний палець на рівень Тимофійових очей, виграв в рулетку ще раз:
— Ось! І можеш навіть не відпиратися, бо це абсолютно нормально. Що ти згадав?
Тимофій, нервуючись, потягнув свої не чисті на руку вуста до бокалу, але незнайомець зупинив його і подивившись прямісінько в очі запитав ще раз:
—В чому ти схитрив?
По обличчю Тимофія було видно, що зараз в його голові відбуваються кілька тисяч надскладних операцій які можна описати лиш одним словом: «сумніви».
— Та годі тобі, я ж нікому не скажу, — з таким тоном наче вони разом христили діточок, сказав Володя.
Ще буквально секунду Тимофій радився зі своїм п’яним розумом, але по спливу цієї секунди щирість і доброта не тверезого обличчя навпроти, перемогла. Врешті-решт, Тимофій дістав з кишені ручку, взяв зі столу серветку і під переповнений цікавості погляд свого нового товариша, щось на ній написав. Потім, подивившись навколо, так наче в нього не звичайна серветка, а серветка з кокаїном, Тимофій поклав її поряд зі співрозмовником.
Володя з нетерпінням розгорнув таємничу любовну листівочку і… Те що там було написано викликало в нього лиш одне слово: «Буває…».
Вранці, в кабінет до Ноти ввалилося замучене брудне і ще трохи сп’яніле тіло яке ледь нагадувало рідко вживаючого алкоголь Володю. В руках воно тримало величезну купу серветок які не питаючи дозволу, вивалило Ноті на стіл.
— Що це таке? — запитав ошелешений Нота.
— Це? — впавши в м’яке крісло перепитав Володя. — Це дуже цікаве життя одного мовчазного шеф-кухаря. А це… — Володя витягнув з кишені серветку, — компромат на «Чарісон».
Почувши слова «компромат» і «Чарісон» разом, Нота встав, підбіг до Володі і миттю вирвав серветку у нього з рук. Розвертаючи її, Нота уявляв наскільки зрадіє Золотоволоска дізнавшись, що у новому набираю-чому оберти ресторані таємно годують людей летючими мишами. Втім, чуда не сталося.
— Що за…???
— Це найгірше, що відбувається у них в ресторані. — Спокійно пояснив Володя, котрий до вчорашнього дня вважав себе шеф-кухарем-янголятком.
Ще раз оглянувши серветку, Олексій глипнув на здоровенну купу у себе на столі і запитав:
— Обов’язково було писати один одному любовні листівки?
— Слушне зауваження… Пам’ятаєте ви казали, що цей Галушка псих?
— Пам’ятаю, — сухо відповів Нота, згрібши серветки у відеречко для сміття.
— Так от ви були праві. Він божевільний вкрай! Здається, він навмисно підбирає німий персонал, аби той не зміг видати його таємниці. Впевнений, що в них повно брудної білизни.
— Ти п’яний, — потерши очі від роз’їдаючого перегару, мовив Нота.