— Браво! — мимоволі вирвалося у Ноти. — Мабуть ти раніше вже проходив цей тест?
— Проходив, — спокійно відповів кілер.
— Тоді ясно, — зітхнув Нота, сховавши листок туди, звідки взяв. — Що ж… Не смію тебе більше затримувати. Післязавтра з восьми твій перший робочий день.
Знову не виявивши хоч якогось задоволення від отримання такої почесної посади, хлопець потис Ноті руку і попрямував до виходу.
— Коля! — несподівано вигукнув Нота.
Микола зупинився, але не обернувся, що виглядало доволі дивно. Однак, мабуть не для Ноти, оскільки він продовжив розмовляти зі спиною.
—Я знаю вам всім в університеті дають прізвиська. Якщо не секрет, яке було в тебе?
Секунду Микола наче думав над відповіддю, а потім обернувся і з посмішкою мовив:
—Фуа-гра…
Через чотири дні, близько восьмої години ранку, в кабінеті власника ресторану «Чарісон» зібралися молоді, жваві і ще трохи сонні люди в кількості восьми чоловік, серед яких один був юрист. Навряд чи ви запам’ятаєте імена хоча б деяких з них, але варто сказати, що мова йшла про чотирьох хлопців, трьох дівчат і одного трохи старшого німого шеф-кухаря на ім’я Тимофій з котрим ми обов’язково познайомимося ближче трохи пізніше.
— Доброго ранку!!! — радісно мовив Галушка, швидким кроком увійшовши в кабінет.
У відповідь почулося гудіння шести сонних ротів, через що Андрій не посоромився відкрити навстіж вікно, аби наповнити кабінет вранішньою прохолодою. Завданням «номер один» було пояснити цим бовдурам, що черговим пристойним ресторанчиком їм ніколи не бути – вони мають стати найкращими! Присівши на стілець перед аудиторією, Галушка зробив невеличку паузу, після чого почав корчити з себе геніального мотиватора.
— Тільки по дорозі сюди я нарахував більше шести різноманітних ресторанів. — Він подивився кожному в очі і не побачивши в них нічого крім свого відображення, (що загалом також не погано враховуючи закони фізики) продовжив. — Більшість з них нічого не мають, окрім гарненької обгортки, а деякі не мають навіть її. Однак, ми не повинні рівнятися на ці ресторани. Нас цікавлять два найкращих! І… Хто мені назве перший?
— «Діонс»! — вигукнув Женя.
(Ставлячись до кулінарії виключно як до роботи, Женя тим не менш був здатний заткнути пельку багатьом досвідченим кулінарам. Серед його талантів варто відмітити неабияке знання азіатської кухні і тріпотливе відношення до морепродуктів. Дивним є той факт, що за час перебування в універі до Жені не причепилося жодного прізвиська, тому для нас він залишиться банальним Женею).
— Не згоден! — не погодився Станіслав. (Станіслав – хлопець, що вкрай мало говорив, а коли все ж таки доводилось, робив це так, наче зараз помре. За це в універі він отримав прізвисько «креветка», котрим дуже пишався, свято віруючи, що воно на пряму пов’язане з його неперевершеним креветковим салатом) — Моїй сестрі всього чотирнадцять, але вона готова вийти заміж, аби тільки весілля зіграли в «Діамантовому язику»!
— Може вона просто вагітна і не знає як про це сказати, — припустив Денис, після чого кабінетом прокотилася хвиля сміху.
— Ти добре дослідив сертифікат на ресторан? — різко поцікавився Галушка у свого товариша, викликавши ще одну хвилю сміху, вже без участі останнього. — Насправді ви обоє праві! І «Діонс» і «Діамантовий язик» – це вельми пристойні конкуренти, на яких ми маємо рівнятися. І хоча останні роки «Діамантовий язик» трохи здувся, всім вам відомо, що я до нього не рівно дихаю….
— Сподіваюсь ви знаєте ту дурнувату клятву? — звернувся до всіх інших Денис.
Всі інші відкрили рота аби процитувати Галушку дослівно, однак він жестом дав зрозуміти, що не варто.
— Обіцянка є обіцянка, і якщо я чоловік, то вона обов’язково буде виконана! Але чорт з ним! — раптом вигукнув Галушка. — Ви краще скажіть, що в нас намічається через три місяці?
Кухарі офіціанти і юристи почали кидати один на одного здивовані погляди і щоб хоч якось порушити незручну паузу, щастя вирішив спробувати Денис, у котрого через три місяці був день народження. Втім, Галушка випередив його, не давши нашій історії забруднитися в черговий не надто хороший жарт.