— І як там поживає старий Шміль? — з неудаваною цікавістю продовжив Нота.
У відповідь пролунало таке ж спокійне і навіть трохи байдуже: «Кричить на всіх, жбурляється омарами».
Нота посміхнувся, встав з-за столу і підійшов до вікна. На величезній, але чомусь майже порожній вулиці, біля перехрестя, він помітив чоловіка в довгому коричневому шкіряному пальто. Літній чоловік з блідою немов крейда шкірою, спираючись на ціпок, не рухався, через що був більше схожий на статую ніж на живе створіння. Втім, коли увімкнувся зелений, чоловік доволі швидко покрокував через перехрестя, зовсім забувши про свою опору. «Хм…дивно», — подумав Нота. А от те, що сталося далі, словом «дивно» вже навряд чи можна описати. Адже, на самісінькій середині перехрестя, чоловік-статуя зупинився і обернувши голову, кинув свій мертвий погляд у вікно, за яким на нього лупав Олексій. «А бодай тобі!!!», — тріпнувшись, немов пропустивши через себе потужний електричний розряд, подумав Нота. Не випробовуючи долю, він хутко відскочив від вікна, після чого скоріше впав, ніж сів у своє крісло. Чоловік був зовсім незнайомий Ноті, на відміну від його погляду. Це був погляд батька, не інакше. Дещо подібне вже відбувалося не так давно, однак тоді Нота не надав цьому особливого значення, оскільки може здатися все, що завгодно коли граєш на роялі без упину протягом шести годин. Тепер було ясно – батькові не подобається те як поводить себе його синочок. Воно і зрозуміло. За останні роки ресторан жодного разу не був заповненим більш ніж на половину. Про якісь нововведення історія замовчує. Ну й звичайно про перемогу на КРУ мова також не йшла. До речі, за збігом обставин полоса невдач почалася саме після тієї жахливої співбесіди, що зіпсувала Ноті не одну ніч. Проте, залишимо рефлексію у спокої і повернімося до кабінету…
Відчуття страху опанувало Нотою настільки, що обличчя його стало блідим, очі почервоніли, а кілер подався в гості до нудьги. Наливши собі повний стакан води, Олексій випив його до дна з жадобою людини, котра вже кілька днів блукає пустелею.
— Вам погано? — запитав хлопець, намагаючись скорчити гримасу цікавості на своєму кам’яному обличчі.
Неначе вперше побачивши кілера у кабінеті, Нота поставив стакан на стіл, боязко зиркнув у вікно і:
— Та ні, все добре. Просто занадто сильний анальний спазм, — пояснив Олексій, котрий потроху почав приходити до тями. — Я наче щось про Шміля казав? А-а, точно… Я також працював у нього… Батько наполіг, аби я у нього попрактикувався. Казав, що якщо ти впораєшся на кухні у Шміля, то інша кухня здасться тобі курортом.
— До мене в Шміля претензій не було, — зазначив хлопець.
— Тоді ти не людина, а робот, — усміхнувся Нота.
На цей «начебто комплімент», кілер відреагував доволі своєрідно: відсунувши лівий куточок губ трохи в бік, а потім, немов зробивши це через забудькуватість, швидко повернув його на місце.
— Так ось, саме за порадою батька я практикувався у «Каштанові альтанці». І вже в той час старий Шміль був дуже старим. Але тоді він жбурлявся не омарами, а картоплею, роблячи це з такою силою та запалом, що одного разу я втратив свідомість, — знову посміхнувся Нота, остаточно поринувши у спогади. — А пам’ятаю ще один момент! Якось у мене не вийшов суп. Хоча, «не вийшов» не те слово. Це навіть супом не можна було назвати! Шміль взяв його на пробу і знаєш, що він потім зробив?
— Вилив суп вам на голову?
— Вилив на голову, — погоджуючись, захитав головою Нота, а потім раптом, — але не мені. Він вилив його на голову всім іншим кухарям, а в кінці собі. Хотів ще вилити і на мене, однак там залишилася краплина. Згодом інші кухарі, витираючи суп з пельки, заспокоювали мене, мовляв: «Нічого не сталося». Та мені було соромно до крику. Розумієш?
Хлопець ледь хитнув головою, немов на більше у нього просто не було бажання.
— Але я йому вдячний, — продовжив Нота. — Бо цією і багатьма іншими схожими витівками він вчив мене, що хороший ресторан – це хороша команда. І якщо ти йдеш на дно зі своїм супом, на дно йде вся команда. Сподіваюся, він навчив тебе цього?
— Звичайно, — без натяку на сумніви відказав хлопець.
— От і добре, — зрадів Нота, зовсім забувши про людину, з перехрестя. Далі він почесав потилицю і повідомив:
— Взагалі-то по традиції ти маєш пройти кілька нескладних тестів, але з тебе вистачить і одного.
Відкривши шухляду і діставши звідти листок з рецептом, Нота поглянув на нього, після чого передав кілерові, запитавши:
— Що у цьому рецепті не правильно?
І раптом сталося диво. Ноті здалося, що за такий короткий проміжок часу навіть не можна було прочитати рецепт повністю, не те що подумати над каверзним запитанням… Однак хлопець вважав інакше. Зиркнувши на рецепт одним оком, він одразу ж випалив:
— Слово «кипяточку» без апострофа написано.