— Господи! Це ж до біса багато грошей!!! — взявшись за голову, Денис підійшов до вікна.
— Багато з яких вже витрачено, — підвищив голос Галушка. — Але дещо і залишилося.
— Це просто неймовірно… І ти хочеш взяти мене на роботу???
— Взагалі-то ні. Однак твоя мати так благала, що навіть у мене розтануло серце.
«Ох, виходить вона знає…», — понуро опустив очі Денис, присівши на підвіконня.
— Враховуючи твій широкий фах, — підійшов до нього Галушка, — ти будеш в мене юристом, та щось на кшталт менеджера. А враховуючи твої знання і досвід, ти ще іноді будеш офіціантом.
— Друг називається…
— За це я тобі буду платити вісім тисяч гривень щомісяця.
Несподівано, в ресторані з невідомою назвою стало неймовірно яскраво, немов у когось загорілися очі після того як він почув про розміри своєї зарплатні.
— Я згоден! — відказав Денис, потиснувши Галушці руку. — Ти вже вигадав назву ресторану?
— «Чарісон», — відповів Галушка, присівши поряд на підвіконні.
— Дивна назва, — зазначив Денис. — Що вона означає?
— Не знаю, — замріяно знизав плечима Андрій. — Просто в голову зайшло і не виходить.
— Це все звичайно добре, але ти все одно покажеш мені сертифікат на ресторан, — несподівано мовив Денис.
— Сертифікат? — здивувався Галушка. — Який ще сертифікат???
— Юристи не вірять словам, Ендрю, — вкрай повчальним тоном відказав Денис, — юристи вірять тільки документам. Тому я маю ознайомитися із сертифікатом на право власності.
Знаючи, що у всі часи підтвердженням на право власності нерухомим майном, чи що там Денис мав на увазі, було свідоцтво, Галушка прикрив рукою очі від сорому.
— Ти мабуть більше економіку любив? — з надією в голосі запитав він Дениса.
— Терпіти її не міг.
"Фуа-гра"
—…То кажеш, ти працював у «Каштановій альтанці»? — запитав Нота хлопця сидячого навпроти. Насправді, цьому хлопчині було двадцять два, але спокійний і вельми серйозний вираз обличчя робив його трохи старшим. Разом з тим, цей вираз повідомляв Ноті, що принаймні один етап випробування сьогодні буде зайвим. Та й взагалі все було більше схоже на домовленість з кілером, ніж прийом на роботу кухаря. Але чи дійсно він працював у «Каштановій альтанці»?
— Так… — відповів кілер, твердо і спокійно, під стать виразу свого обличчя.