24. Це було не зовсім так: ми знаємо, що й козаки звертали немалу увагу на походження й рід своїх провідників, головно, гетьманів. Петра Дорошенка, наприклад, цінили за те, що він «з діда-прадіда козак», з Многогрішного глузували за те, що він «мужичий син», а з Самойловича за те, що «попович». Але рішали все, розуміється, особисті заслуги, енергія і спритність кандидата. Д. Дор.-ко.
25. старе місто над Дніпром, на північний захід од Київа, вже в X. і XI. в. було важним торговельним центром
26. що він творив суд правдивий і не облудний, що не щадив сильних своїх бояр, які кривдили слабших і брали в неволю сироти та робили насильства
27. Костомаров має тут на увазі Московщину. Д. Дор.-ко.
28. Первісно галицький митрополит, потім митрополит «усеї Руси» [1309. р.], перенісся в Московщину, й від 20. р. XIV. ст, пробував постійно в Москві.
29. Іван III. Василевич [1462—1505] підбив і злучив із Московщиною, між иншим, Новгород (1478) і звільнився зпід пановання Татар [1480]; він перший назвав себе царем (государем, див. стор. 97 [тобто там де примітка 46. МТ]) Великої Руси й на зразок візантійських цісарів приняв за герб свого дому двоголового орла; Василь IV. Іванович [1505—1534] — здобув Смоленськ (це перший цар, що почав жити у Кремлі, збудованім італійськими архітектами й інжинєрами).
30. Урядовців, службовців
31. По нашому це буде ось як: «Багато людей постраждало від нього в тюрмах, і позбулося свого добра, иншим довелося працювати як невольникам, зазнати заслання і грабування, й не тільки світським людям, але й ченцям, ігуменам і священикам; безсердечний цей мучитель одним голови відтинав, иншим обстригав бороди; иншим очі випалював, язик вирізував, а инших розпинав на стіні й мучив без милосердя, бажаючії награбувати маєтности; бо на маєтности був неситий наче пекло». О. К.
32. Федор, одержавши від патріярха висвячення на єпископа, не хотів їхати в Київ по благословення від митрополита, через те володимирське духовенство не хотіло коритися йому, — за те ж він позамикав церкви й заборонив богослуження. Андрій мусів вирядити єпископа в Київ по благословення. В Київі митрополит звелів, за византійськнм звичаєм, відтяти Федорові праву руку, виколоти очі й вирізати язик. — Князя Андрія 1175. р. за його лютість убили в селі Боголюбові його підручники — Ясин (мабуть, Кабардинець), Амбаль і Жид Мойзіч. Тіло князя лежало два дні і дві ночі, ніхто з духовенства не хотів ховати його. О. Кониський.
33. Митрополит Даниїл (1522 — 1547), учень Иосифа Волоцького [див. прим. стор.69 (тобто примітка 33. МТ)], взагалі в усьому потурав цареві Василеві; на розвід царя з Соломоніею [цар хотів розвестися з нею через те, що вона не мала дітей] дав свою згоду, наперекір забороні патріярха й атонського манастиря. [Соломонію, з боярського роду Сабурових, живосилом пострижено в черниці й виряджено в манастир, а Даниїл дав шлюб князеві з иншою боярською донькою, Оленою Ґлінскою.]
34. Митрополит Филип (1566 — 1568) був до свойого вибору на митрополита ігуменом соловецького манастиря і своєю працею зробив цей манастир культурним центром півночі Московщини. Ця його діяльність послужила опісля Іванові IV. Грізному (1533 — 1584) та опричникам, ворогам митрополита, притокою до обвинувачення його в ріжних зловживаннях, наслідком чого його скинено з митрополита й закинено в манастирі, де його задушив улюбленець Івана Грізного, Малюта Скуратов.
35. Патріярх Нікон (1649 — 1660) мав великий особистий вплив на царя Олексія Михайловича Романова [1645 до 1676], й той вплив використовував на те, щоб зміцнити становище церкви й увільнити її від царської залежности. Явна боротьба між царем і патріярхом, який мав багато ворогів між боярами, боротьба, що почалася 1658. р. — після того, як митрополит одмовився кинути клятву на двоє людей, що зрадили царя в польському поході, — скінчилася поразкою останнього. За присудом собора, що зійшовся 1666. р. судити патріярха, Нікона заслано в манастир.
36. Йосиф Волоцький, ігумен волоколамського манастиря (+ 1515), був основником того напрямку московської церкви, що ототожнював церкву й державу, домагаючись підпорядковання церковної влади — царській. Його учні так і звалися «йосифляни».
37. Власне, це була мова, зближена більш до білоруської, ніж українська. С. Будний був сам родом Мазур або Литовець, перенявся ідеями реформації, був кальвіністом, потім соцініянином [аріянцем], переклав на польську мову біблію. Його катехиз вийшов 1562. р.
38. Треба пам’ятувати, що ця річ писана в 1861. р., коли ще й чутки не було про штунду. До того ж, щтунду викликали не обряди, а народня темнота й біда. В основі штунди лежить економічне питання. О. Кониський.
39. Кирик — новгородський письменник із XII. ст.; його «Вопрошаніє Кюриково» — це питання щодо ріжних обрядів і церковних постанов, питання, з якими він звертався до ріжних осіб, н. пр., до Нифонта, новгородського єпископа й ин.; після питань були й одповіди людей, яким ті питання ставлено.
40. Водь — народ фінського коліна, що його останки живуть і досі в петербурзькій губернії. Колись це було досить велике плем’я, займало землі від Фінського Заливу до Ільменського Озера і входило у склад Новгородської республики [водська п’ятина, себто, одна з п’ятьох земель, що належали до Новгорода]; про Водь часто згадують новгородські літописи.
41. Анакреонт — родом із Йонії — грецький лірик із VI. в. перед Хр.; писав м’ягенькі, мельодійні пісні, повні любови до життя, веселощів, любовного шалу.
42. див. стор. 108. пом. 1. [тобто примітка 52. МТ]
43. див. стор. 108, пом. 1. [тобто примітка 52. МТ]
44. Тут мова йде про маєтности з крепаками. О. Кониський.
45. див. стор. 110, пом. 1. [тобто примітка 53. МТ]