Всего за 349 руб. Купить полную версию
— Що — Северку! — закричав мій приятель. — Ти повинна мене слухатися, слухатися, розумієш? — і він зірвав з цвяха канчука, який висів поряд з його зброєю.
Вродлива жінка, немов налякана лань, притьмом вибігла з покоїв.
— Чекай-но лишень, я тебе ще впіймаю! — гукнув Северин їй навздогін.
— Ой, Северине! Як ти можеш так поводитися з таким гарним дівчам? — дорікнув я, поклавши долоню на його руку.
— Ти тільки поглянь на цю жінку! — мовив він, жартівливо мені підморгнувши. — Якби я до неї ластився, вона б мені зашморг на шию накинула, а за те, що я виховую її канчуком, вона мене обожнює.
— Пусте!
— Де там пусте! Тільки так і треба муштрувати жінок!
— Про мене, живи собі хоч як паша в гаремі, тільки не треба вибудовувати мені жодних теорій...
— Чом би й ні! — жваво відгукнувся Северин. — Ніде так влучно не пасує фраза Ґьоте "мусиш бути молотом або ж ковадлом", як у стосунках між чоловіком та жінкою; це визнала, до речі, вельможна Венера з твого сну. У пристрасті чоловіка — влада жінки, і вона вміло нею користується, якщо чоловік ловить ґав. Він має лише один вибір: стати тираном або ж рабом жінки. Досить йому піддатися жінці, то й не зчується, як запхає голову в ярмо, ще й покуштує батога.
— Які дивні крайнощі!
— Жодних крайнощів, лише досвід! — заперечив Северин, кивнувши головою. — Я скуштував батога, не жартую! Наука пішла мені на користь... Хочеш прочитати як?
Він підвівся, вийняв зі свого масивного письмового стола невеликий рукопис і поклав переді мною.
— Ти колись запитував мене про ту картину. Я вже давно заборгував тобі пояснення... Ось, читай!
Северин сів до коминка, повернувшись до мене спиною, і, здавалося, дрімав з розплющеними очима. Знову запала тиша, знову виспівував вогонь у коминку, і самовар, і цвіркун у старих стінах. Я розгорнув рукопис і прочитав: "Сповідь перечуленого". На полях рукопису, замість епіграфа, красувалися перефразовані рядки з "Фавста":
Ех ти, жевжику, довірливий і перечулений, Водить за ніс тебе жінка!
Мефістофель
Я перегорнув титульну сторінку і читав далі: "Усе, написане нижче, я уклав зі свого колишнього щоденника, бо нікому не під силу відтворити минуле неупереджено, а так усе збереже свіжі барви, барви реального часу".
* * *
Гоголь, цей російський Мольєр, каже — ось тільки, де саме — та десь! — що у справжньої музи гумору з-під сміхотливої маски струменіють сльози.
Прекрасний вислів!
Якось дивно мені на душі, коли я пишу ці рядки. Повітря видається мені напоєним тремким духмяном квітів, від якого мені забиває памороки і болить голова; в'юниться дим з коминка, сплітаючись у чудернацькі образи, у маленьких сивобородих карликів, які глузливо тицяють у мене пальцями, амурчики з пухкенькими щічками гоцають верхи на бильцях мого крісла і на моїх колінах; я мимоволі всміхаюся, навіть голосно регочу, описуючи свої пригоди; і все ж пишу я не звичайним чорнилом, а багряною кров'ю, що цебенить з мого серця, бо всі його колишні, давно за-рубцьовані рани раптом відкрилися, воно стискається і болить; то тут, то там на папір зрониться сльоза.
* * *